Твір на тему "посієш учинок - виросте характер" іть будь ласка.

      у нашому світі дуже багато жорстокості й несправедливості, і деякі люди уже навіть не розуміють усієї гіркоти свого становища. а можливо, колись усе починалося з кинутого мимо смітника, чи камінця, пожбуреного у пташку. бо, як зазначає народна мудрість "посієш вчинок - виросте характер". але це стосується не тільки негативних, а й позитивних проявів людської особистості.           якось один хлопчик з нашого двору спіймав метелика та посадив у сірникову коробку, а коли йому набридло гратися, намірився кинути метелика в калюжу. але тут утрутилася його бабуся, котра до того сиділа на лаві й куняла на сонечку. вона пояснила онукові, що метелик - теж жива істота, яка відчуває те ж, що і людина.хлопчик почервонів і негайно випустив комашку. з тих пір він милосердно ставиться до усього живого, а іноді навіть соромить однолітків, коли ті знущаються зі слабших.          отже, зрозуміло, що усе починається з малого, тобто дитинства. тому кожному змалку потрібно привчатися робити добрі справи, іншим. і тоді наш характер буде якомога ближчий до ідеалу.«скільки людей – стільки й характерів», – часто повторюємо ми. і це дійсно так, двох однакових людей немає, і навіть близнюки, яких не   відрізнити на перший погляд, на другий виявляються зовсім різними людьми. люди мають різні системи цінностей, захоплення, принципи й світогляд, по-різному реагують на зовнішні подразники. характер людини обумовлює її вчинки, з яких і складається життя.

Зараз січень-середина зими. зранку світить яскраве сонце на блакитному чистому небі. сніг переливається різнобарвною веселкою, легкий морозець. у такий день приємно стати на лижі і піти до зимового казкового лісу. тут надзвичайно тихо.таємниче стоять ялини, закутані в теплу білу шубу зі снігу. дмухнув легкий вітерець, з найближчою гілки осипався сніг. пролетіла велика ворона і змахнула сніг на доріжку. я йду вздовж узлісся і насолоджуюся цією суворою та казковою красою. здається, все завмерло навколо, але це оманливе враження. десь на верхівці сосни метушиться білка, далеко прошмигнув заєць-біляк. зима диктує свої закони, але життя не зупиняється ні на хвилину, мешканці лісу зайняті своєю повсякденною роботою. я теж іду додому-пора готуватися до навчального тижня. розпал зими. холодно, вітряно. як добре, що сьогодні неділя і не треба нікуди виходити. я підійшла до вікна, щоб подивитися температуру на градуснику. мінус десять. навіть здригнулась, подумки уявила, як пробирає до кісток цей пронизливий вітер. у нас під вікном росте горобина. вона помітно розгойдується під натиском вітру. раптом її обліпила зграя снігурів. вони діловито розсілися на гілках, озирнулися на всі боки і стали клювати яскраві соковиті ягоди. дерево велике, яскраво-червоних кистей достатньо, тому птахи не метушаться, всім вистачає. снігурі наклювалися вдосталь і вип’ятили яскраво-червоні грудки, як на виставці. напевно, вони чекали команди ватажка. відпочивши після ситного обіду, птахи відлетіли. а я здивувалася-дерево було сіре, не залишилося жодного червоного грона. як добре, що є такі зимові їдальні для наших птахів!