Сукр мовой нужно составить оповідання 5 обзацов 1 експозиція 2 зав'язка 3 розвиток дії 4 кульмінація и 5 розв'язка и еще название и план

це тема не нова — вже хтозна з яких часів. і може скластися враження, щоце суто наш, український, безнадійний привілей у добу високихтехнологій, клонування і гендерних студій. але насправді це не так. уся історія людства сповнена конфліктів ітрагедій на мовному ґрунті; фіксує безліч і героїчних, і безглуздих, ігероїчно-безглуздих вчинків та форм поведінки і окремих людей, і більшихабо менших суспільних груп. і в сучасному світі вогнища різнорівневогомовного напруження можна бачити на просторі всіх континентів, завинятком хіба антарктиди. раціоналістична свідомість схильна зводити пояснення цього феномена доживучості архаїчної психіки, колективного егоїзму, душевноїнерозвиненості та інших виявів гуманістичної недостатності. ілюзорне інебезпечне пояснення! воно випливає з абсолютизації комунікативноїфункції мови — як засобу спілкування між людьми. насправді ж мова —явище незмірно глибше і важливіше, вона не зводиться до жодної ізбагатьох своїх функцій. у мові концентрується сама сутність людськогобуття людини, історичного буття народу. це переконливо довели філософія,психологія, соціолінгвістика xix і особливо xx століття. звідси цінність мови як основи самоідентифікації людини інароду. звідси ж і її провокативна роль у конфліктах самостверджень наособистісному рівні та на рівні національних спільнот. певна річ, людська думка завжди шукала виходу з лабіринту мовнихколізій. пропонувалися i паліативи, і радикальні рецепти. до останніхвідносяться насамперед різні прожекти досягнення мовної єдності людства.попри принципову можливість використання штучної або природноїміжнародної мови у спеці-альній вузькоінформативній функції, — вширшому, буттєвому розумінні всі ці прожекти виявлялися утопіями, аспроби їх примусової реалізації нерідко призводили до непоправнихдуховних втрат і ставали концентрованим вираженням національного гніту. нині гуманістична свідомість людства шукає інших підходів до цієїсвітової проблеми. в основу пошуків має бути покладений принцип,прийнятний для всіх. він є. це — принцип абсолютної самоцінності кожноїмови і кожної культури, відповідно до абсолютної самоцінності кожноїлюдини і кожного народу. але від загального принципу, навіть прийнятногодля всіх, — шлях до конкретних розв’язань конкретних проблем тяжкий,плутаний і часом нездоланний. об’єктивну складність питання, як і суб’єктивні його ускладнення, можемобачити на прикладі україни. почнемо з очевидного. очевидним у нашій українській ситуації є те, щоукраїнська мова може повноцінно розвиватися лише в україні, тоді якросійська основну свою «базу» має не в україні, а в росії, як угорська —в угорщині, польська — в польщі і т. д. очевидним є і те, що в україніукраїнська мова — мова так званої «титульної», корінної і найчисельнішоїнації — не є повноприсутньою в суспільному житті. вона витіснена напериферію засобів масової інформації, наукового життя, зрештою іміського побуту — за винятком міст західної україни.