Підскажіть який висновок можна зробити з ось цієї легенди: жив у стародавні часи могутній богатир лиман, і було в нього двоє дітей — дочка десна та син дніпро. десна була старшою, а дніпро молодшим. от виросли діти, настав час лиману передавати їм свої володіння. каже батько: . — діти мої любі, приходьте завтра до мене за благословенням. хто першим прийде, тому й спадок мій залишу. полягали десна та дніпро спати. та не спиться дніпрові, сон не йде до нього. хоче син першим батькове благословення взяти. і ранком, як тільки зоря зійшла, дніпро прийшов до лимана. — благословіть, тату! — добре, сину,— каже лиман,— та чому ж не прийшла десна, адже вона старша за тебе і більше прав має на мій спадок? — вона ще спить, батьку,— відповів дніпро. благословив лиман сина, і той пішов батьківську землю міряти, господарювати на ній. проспала десна вранішню зорю. прокинулась — а молодшого брата вже немає. прибігла до батька: — благословіть, тату! лиман благословив дочку, а потім каже: — дніпро першим від мене благословення взяв, але якщо випередиш його і першою землю мою зміряєш — пануватимеш на ній по праву. побігла десна за братом, а попереду себе сокола пустила, щоб він дорогу їй показував. але як не намагалась, усе одно випередити дніпра не змогла. раптом побачила десна братів слід: «якщо не випереджу його, то разом із ним отримаю батьківську спадщину». ступила десна у слід дніпра — і вмить обидва стали ріками, потекли разом. це батько вирішив примирити дітей своїх. проте дніпро з тих пір усе одно вважається головною річкою вкраїни. як розрізнити, де вода сестри, а де брата? просто — в десні вода світліша, а в дніпрі темнувата.

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна проблема, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це проблема правильноі мови.  

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.  

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.  

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,   всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,   вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.  

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.  

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.   тому перспективи розвитку мови, на мій погляд, залишають бажати кращого.

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.