Реферат на тему леся украинка на украинском языке 2 клас

по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». був він син паволоцького попа, по прізвищу чепурного, учився в київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. як же піднялись козаки з гетцу маном остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. сидів він зимовником серед дикого степу на низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремі у тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. і в реєстрах-то, коли хочете знати, не чепурним його записано. не раз дзвонив старий шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.

іванець брюховецький

іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «коханий іванець! іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «держись, юру,— каже, бувало, синові,— держись іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». от юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже іванець, те й свято. мабуть, нечистий напутив його. почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. той і настановив його хорунжим. як же ото юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на запорожжє. а там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «іван мартинович! іван мартинович! » а він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїі так собі його , що зозвали раду, да й бух іванця кошовим. тепер уже він іван мартинович брюховецький. ні на що славне запорожжє, коли такі гетьмани настали!