Іть написати твір на цю тему: "старицький -один із перших національних поетів,що,за образним висловом франка,перестали "натягати на себе мужицьку свиту" і саме цим вплинули на своїх літературних наступників"

Вчаси, на які припадає творчість старицького, дедалі виразніше поставала ворожість капіталізму розвиткові культури. в несприятливих, тяжких умовах принизливих заборон і утисків розвивалась українська культура. післяреформне десятиріччя - "пам'ятний антракт 1862-1872" (і. франко) - період застою і загального занепаду в громадському і літературному житті. правильно визначити свою позицію за таких обставин, не збитися на манівці вузькоінтелігентських блукань чи естетської замкненості в собі, в своїх суб'єктивних переживаннях міг лише художник по-справжньому народний. таким художником і був михайло старицький.

Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"  хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії нашої держави?   горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили.  славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можно було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.  про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.  славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і одноіменну драму михайло старицький.  прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.        як бити, так бити!         як пити, так пити!         (тарас шевченко "")  чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. міг козак кинути у кам'яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вільницею від татарина (зінаїда тулуб "людолови"). жорстокість? так! але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.  і вірність україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. тарас бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (тарас шевченко ""). і це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) - просто безмежна безкомпромісність.  та як би то не було, козацьке лицарство, закони запорозької січі - це найславетніша сторінка нашої історії. тому ми пишаємося ними. і так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!