Стислий переказ до читацького щоденника Олександр Гавриш
Неймовірні пригоди

ответ: Іван приїжджає до Києва. Його забирають до в'язниці за бійку з сином голови і своєму селі, але власниця цирку Мадам Бухенбах платить за нього викуп, і влаштовує його актором у свій цирк. Там він знайомиться з Мілкою, яка йому одразу починає подобатися. Згодом Іван виграє бій з місцевим силачем, а потім Європейський турнір. Там королева Єлизавета просить поборотися з Джонсоном, і він теж його перемагає. Потім на вулиці його ловлять і б'ють прихильники Джонсона, після чого він потрапляє в лікарню. До нього навідується Мілка, розповідаючи йому про своє кохання. Івана за на останній, східний турнір, де він також одержав перемогу і був визнаний найсильнішою людиною світу.

Объяснение:

часто-густо сповнені іронії репліки кайдашихи, особливо до невісток: «лавріне! підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі». їдка іронія звучить буквально в наступній репліці кайдашихи: «лавріне! утри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає», а далі звертання до сина лунає вже саркастично:

«лавріне, утри лиш носа своїй жінці. он, бач, дядьки з носа ». так само саркастично звучать омелькові слова, звернені до кайдашихи, хоча насправді ними він характеризує не свою жінку, а «каторжні» западинці (пригадайте епізод, у якому віз перевернувся разом із кайдашихою): «та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно».

рясніють сторінки повісті й зниженою лексикою, особливо в порівняннях: кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить.

комічного ефекту автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю у ворожінні баби палажки: «сарандара, марандара, гаспида угас, василиска попер! амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє! »

зверніть увагу, герої повісті майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тім то й річ, що, коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури — це відзначав і сам і. нечуй-левицький.