Історія створення гімну ще не вмерла Україна 5-6 речень

Восени 1862 року український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», що стало згодом національним, а потім і державним гімном Української держави. Вперше вірш Чубинського було опубліковано у львівському журналі «Мета» ( «Мета»), № 4 за 1863

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан

Справжньою патріоткою України є поетеса Ліна Костенко. Вона вибрала долю митця українського слова у тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої аж ніяк не могла бути. Для неї поезія і правда — тісно пов'язані між собою. Служити поезії — служити істині!

Правда людська, про яку писала Ліна Костенко як про "матір поезії", зовсім не збігалася з офіційною проголошуваною правдою. А час показав: без цієї правди не могло бути справжнього мистецтва. В умовах бездержавності слово було чи не єдиним оберегом нації. Тому так гнівно звучать слова поетеси, які на довгі роки стали її творчим кредо:

Поезія — рідна сестра моя.

Правда людська — наша мати.

Тема України, безумовно, є наскрізною більшості поезій Ліни Василівни. У них образ "батьківщини" тісно пов'язаний з категоріями "пам'ять і духовність". Ідея української державності є визначальною для всієї громадянської лірики поетеси, зокрема поезій: "Біль єдиної зброї", "Я хочу на озеро Свитязь", "І засміялась провесінь: Пора!", "Місто Ур", роману у віршах "Маруся Чурай", творів "Берестечко", "Княжа гора" та інших. І в усіх цих творах пульсує єдина думка: без власної держави народ перетворюється на натовп, позбавлений національної свідомості.

Майже в усіх поезіях Ліни Костенко, присвячених Україні, всі думки й почуття є глибоко патріотичними. Згадаймо з цього приводу рядки з вірша "Біль єдиної зброї":

...Шматок землі

ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після Мій предковічний мій умитий росами, космічний

вічний...

Духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом. Аналізуючи поетичні збірки Л. Костенко, можна звернути увагу на вірш "І засміялась провесінь: Пора!". На перший погляд, у ньому немає жодних декларацій, жодних формулювань власного творчого кредо Л. Костенко. Але чому поетеса саме цією поезією відкриває свої збірки? Може, вона фіксує одну із миттєвостей у житті, коли відчула причетність до свого народу, до його історії. Ось, наприклад, Чорний шлях — так у народі прозвали дорогу з України до Криму, по який нападники вели тисячі невільників у рабство. А ось і Великий Луг — місце в середній течії Дніпра, трохи нижче від Острова Хортиця. Тут зароджувалось і формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом боротьби за волю. Ставлячи поряд Чорний шлях і Великий Луг, поетеса подає своє розуміння української історії. Ліна Костенко іде за часом, як за плугом, бо це стало закодованим життєвим кредом поетеси.

її твори сповнені дивовижної енергії протесту проти нищення національного духу. Так, у поезіях "Місто Ур" та "Плем'я Тода" стверджується думка про необхідність шанобливого ставлення до своєї історії:

Є боротьба за долю України.

Все інше — то велике мискоборство.

Отже, Ліну Костенко критики по праву називають "королевою української поезії". Вона — серце й душа народу! Без правди не може бути справжнього патріота своєї Вітчизни, як не може бути справжнього блакитного неба над золотими нивами України.

Объяснение: