Треба написати твір на тему "образи остапа і соломії" повість "дорогою ціною" м.коцюбинського

оя майбутня професія - лікар. я давно так вирішив. ще в дитинстві мені хотілося всім, кому погано та боляче. я вовтузився з бездомними хворими кошенятами та цуценятами, лікував голуба, в якого було зламано крило. друзі дивувалися, як мені не нудно все це. а мені «працювати» з хворими звірятами дуже і ніколи не набридало. а тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.

лікар - найгуманніша професія на землі. він позбавляє людей від страждань, хоча часом для цього він має спочатку заподіяти їм біль. при цьому лікар має бути дуже доброю людиною, добре відчувати чужий біль. тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. але йому потрібно буде навчитися бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе людям по-справжньому.

є ще таке поняття, як лікарська таємниця. люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. і він, як священик на сповіді, має вислухати, зрозуміти, і зберегти в собі чужу таємницю. цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху, і вірним якої він повинен залишатися все своє життя.

лікар повинен бути готовий до самопожертви. за першим покликом він повинен прийти на людям вдень і вночі, в дощ і в пургу, під час терактів та стихійних лих. справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль та осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.

ця професія вимагає мужності, необхідність прийняття єдиного правильного рішення, від якого залежить людське життя .

якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, рука хірурга, що здригнулася, навіть проста байдужість до хворого може обірвати чиєсь життя. але зате яке це щастя, яка велика місія - першим дізнатися про народження нового життя. або сказати матері: «операція пройшла успішно, ваш син буде жити».

мабуть, заради цієї миті і варто багато вчитися та працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії - бути лікарем

"  не  однаково  мені,/ як  україну  злії  люде/присплять, лукаві, і в огні/її, окраденую, збудять…/ ох, не однаково мені". вже за ці слова, що лунають з вірша "мені однаково, чи ", я люблю творчість шевченка. це незрівнянний геній українського народу, який до кінця ще не розгаданий. а може і не треба цього робити, щоб завжди відкривати шевченка по-новому, щоб не зникав отой оголений нерв у його творчості. це не тільки мій шевченко, а й усіх українців, бо ж його поеми викривають російську імперію, той жорстокий і цинічний царизм, розкривають переживання поета соціального плану. він нікого не копіює, не вдається до шаблону, тому що він самобутній, оригінальний.  тарас шевченко мені близький проблематикою своїх творів. та ж поема "катерина" змушує замислитися над своїми вчинками: не закохуватися у москалів, бо зрадять, покинуть, глузуватимуть. це актуально й сьогодні. прикладом слугує гібридна російсько-українська війна на сході україни. весь фальш, лицемірство, пияцтво, хвалькуватість, підлабузництво тощо демонструється на прикладі росіян.  я не можу не згадати його "". так, ярема галайда, сирота убогий, хотів крилами змахнути і бути з оксаною. але ж товаришам у боротьбі проти шляхти є чи не найголовнішою. той кривавий бенкет, те страшне закінчення твору, коли ярема зарізав своїх дітей через те, що вони прийняли іншу віру. але це вигадка, адже немає історичних доказів щодо цієї події. цим мені близький тарас шевченко.його страждання у фортеці, замкнутого від цивілізації, не покидало бажання писати про найголовніше - болючу правду, яка розкривала очі тодішнім українцям, пробуджувала їх скидати царські кайдани. щось на кшталт нашої "революції гідності", коли ми не стали на коліна, а кров'ю і смертями почали виборювати свободу і йти потихеньку рухатися до європейського простору.  я можу ще багато чого говорити про його мову, добірну, народну, дошкульну, сатиричну, ліричну, пейзажну, але хочу додати наостанок, що тарас григорович завжди буде жити у моєму серці, адже це геній українського народу.