Не за обличчям судіть, а за серцем надо сочинение

!

мавки, лісовики, перелесники — створіння, що належать до демонічного світу українського фольклору. вперше легенди про них леся косач почула вже в ран­ньому дитинстві від матері-казкарки. ці історії відбилися в її пам’яті на все життя і однієї прекрасної миті виринули на поверхню вже творчо переосмислені. вима­льовуючи романтично-сумний образ мавки, леся українка трохи согрішила про­ти істини. за повір’ями українців, більшість лісових істот, у тому числі й мавки, ворожо ставляться до людей. слово «мавка» (або, як у повісті коцюбинського, «нявка») походить від давнього «нав’я» — мрець. вірили, що мавки заманюють людей, які заблукали, у провалля чи в трясовину, звідки людині вже не вибратись.

що відрізняє мавку від людини, що відрізняє мертву людину від живої? від­сутність душі. саме на цьому побудований головний конфлікт неоромантичної драми-феєрії «лісова пісня». читаючи твір, ми спостерігаємо народження однієї душі, пробудження другої й «сплячку» ще декількох.

можна сказати, що неоромантика — це романтика, збагачена досвідом реаліз­му, у першу чергу психологічним досвідом. і головна риса романтизму — ідея про роздвоєння світу — тепер поширюється і на людську душу. також на неороман­тизмові позначилися риси модернізму — підвищена емоційність, нахил до есте­тизму. це найяскравіше виявляється у мові персонажів та побудові сцен, особли­во тих, що відбуваються у лісі.