Склади власну історію, використовуючи слова "легко", "вогко", "кігті", "нігті", "дьогтю"

              якось  одного  весняного  дня,  коли  на  серці  було  дуже  легко  і  спокійно,  я  з  подругою  пішла  до  лісу.  він зачарував нас  своєю неймовірною  красою, але  у ньому,  на  жаль, було надзвичайно  вогко.  тому  гуляли  ми  недовго.  а коли вже   верталися додому, то побачили якусь надзвичайно  величезну бочку.         оскільки  ми дівчата допитливі,  то вирішили подивитися, що ж це за таке велетенське диво стоїть  посеред лісу.  як  виявилося,  бочка була закрита кришкою. та  ми  не  з  тих,  хто  зупиняється  перед  перепонами.  хоча  признаємось  чесно:   нам  довелося довго помучитися, поки ми її відкрили. подрузі настільки кортіло дізнатися, що в тій бочці, що вона, відкриваючи кришку, навіть зламала свої чудові нігті, якими дуже пишалася.        і що було у тій бочці, як ви думаєте? ні, не було там солодкого та запашного  меду (хоч ми потайки на це сподівалися), а було повно чорнющого-пречорнющого дьогтю. а навіщо він нам? ото залишили ми ту бочку та й пішли, розчаровані, додому. :

у суботу вранці грпа учнів з мого класу вирішила піти по суниці. серед них була і я. ми всі вирішили піти до невеличкого ліску, який був неподалік від школи. щоб дійти до лісу, потрібно було пройти хвилин п*ять по шосе, а потім хвилин десять по полю. хоча було ще рано, та сонечно вже припікало. і ось нарешті всі ми прийшли у ліс. я з подругами одразу пішли до нашої улюбленої галявини, всі інші діти теж поділилися на групи і розбрелися хто куди. трішки пройшовши, ми опинилися на нашій галявині. погода була така сонячна! по всій галявині яскравими цятками червоніли суниці. подруги і я почали їх збирати. а які вони були смаяні та запашні! і от нарешті ми всі назбирали повні кошики суниць, і пішли на галявину, з якої ми всі розбрелися. там вже стояли майже всі діти. всі вони були дуже радісні, і у кожного був майже повен кошик суниць! посидівши та відпочивши трішки ми всі задоволені пішли додому.