Твір роздум за творчістю лесі українки

Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою прометея? так охрестили лесю українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. провісниця революції, леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! нам з вами спершу треба написати твір про уславлення лесею українкою мужності і сили людського духу. спочатку потрібно знайти вірші, які б розкрити цю тему. наскільки леся українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «соп 1га зрет зрего! ». написаний під час надзвичайного загострення її хвороби вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро. скільки в ньому щирості, життєвого вогню, любові до життя! хмари осінні, лихо, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами. уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту та зла і не зійдуть квіти дсбра та щастя. вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». у першій строфі вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які увірвалися в молоде життя: гетьте, думи, ви хмари осінні то ж тепера весна золота чи то так у жалю, в голосінні - проминуть молодії літа? наступні сім строф утверджують волю до боротьби. остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору: так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні. без надії таки сподіватись, буду жити! геть думи сумні! дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. цей вірш — утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях. сама леся українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. для свого твору можете використати і вірш «досвітні огні». ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. твір починається картиною ночі. темрява — це символ самодержавства. відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: «темнота тяжка», «привиддя лихі», «чорнії хмари страшні». силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. саме їх і уславлює леся українка, саме на них і хоче рівнятися. вірш «слово, чому ти не твердая криця» можна вважати програмним у творчості лесі українки. у першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, «знімати вражі голови з плеч». наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця: ти моя щира, гартована мова, я тебе видобуть з піхви готова, тільки ж ти кров з мого серця проллєш, вражого ж серця клинком не проб’єш… дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». непогано було б згадати, що цю «зброю» тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. у вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом- хай і «невідомих», але, без сумніву, існуючих «братів"