Составьте не большой рассказ о том как вы простили какуюто обиду

–во-первых обида, это, конечно, острая боль. действительно больно, когда обижают. мы по своему неумению отражать , словесную и духовную агрессию постоянно удар пропускаем. если любого из нас посадить играть в шахматы с гроссмейстером, то ясное дело, что он проиграет. и не только потому, что не умеет играть, но ещё и потому что гроссмейстер уж хорошо играет. так вот, лукавый (как сатану называют) играет отлично. он знает, как ходить, чтобы человека зацепить за самые болевые точки. обиженный может думать об обидчике: «ну, как он мог? откуда он знал, что мне это причинит боль? почему именно так сделал? » а человек, может, даже ничего и не знал, просто лукавый его направил. вот кто знает, как нам боль причинить. апостол павел говорит: «наша брань не против плоти и крови, а против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесной». лукавый двигает нами, и мы ему, пусть неосознанно даже, по своей гордости, подчиняемся. гордый человек не умеет различать добро и зло, а смиренный умеет. я, например, по своей гордости могу сказать нечто, что человека больно ранит. не потому, что я хочу причинить ему боль, а потому, что лукавый в мою горделивую душу вкладывает такие слова и в такое время, когда тот, с кем я общаюсь, наиболее беззащитен. и я действительно в для него болезненную точку. но все-таки эта боль оттого, что человек не умеет смиряться. смиренный человек скажет себе твёрдо и спокойно: «это я получил по своим грехам. господи помилуй! » а горделивый начнёт возмущаться: «ну, как же так можно? ! как же можно ко мне так относиться? » когда спасителя к первосвященникам, и слуга ударил его в ланиту, с каким достоинством он ему ответил. разве он обиделся или расстроился? нет, он явил поистине царственное величие и абсолютное самообладание. ну, опять-таки, можно ли себе представить, что христос на пилата или на первосвященников смешно. хотя его мучили, издевались, не мог он обижаться совершенно, никак не мог.

дядько том – негр, спочатку раб сім’ї шелбі, потім раб гейлі, потім його господарем стає сент-клер, і останній – саймон легрі. головний герой роману. чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. реплік тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що том – глибока особистість. змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів. еліза – мати гаррі, проданого разом з томом. вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в канаді. от 158 грн. от 3 686 грн. от 599 грн. 1659 грн. сім’я шелбі: джордж шелбі – син подружжя шелбі, молодий господар. у дитинстві дружив з томом, вчив його грамоти. згодом знаходить вмираючого тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. в силу своєї молодості, джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. містер шелбі – старий господар. дуже любив і цінував тома як цінного працівника, але був змушений його продати. помирає в кінці розповіді. місіс шелбі – господиня. любить сина і чоловіка, також цінувала тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. справжня леді, розумниця і красуня. сім’я сен-клер: огюстен сен-клер – господар. легковажний, але лояльний і справедливий. добре поводиться зі своїми слугами. азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. часом саркастичний. мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з томом, кидає пити. огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, марі. він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в бозі. купивши тома, огюстен багато що переглядає в своєму житті – кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. прислухається до думки тома, часом радиться з ним. обожнює свою дочку єву, дуже страждає, коли та помирає. гине від удару ножем. евангеліна «єва» сен-клер – єдина дочка господарів. юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. обожнює всіх слуг, особливо меммі і тома. просить батька, щоб той звільнив їх. вихована аристократкою, єва начисто позбавлена ​​егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до єви». співчуття, милосердя – це все про неї, меммі називає її «янголятком». рано помирає від туберкульозу. всі сумують і по єві, від слуг до батька. марі сен-клер – господиня, дружина огюстена. егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. істерична, безладна. іпохондрик. постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі огюстен і тим більше єва. після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. офелія – ​​кузина огюстена, двоюрідна тітка єви. родом з нової ії. ненавидить рабство, але недолюблює негрів. сувора, дисциплінована жінка. все робить своїми руками, не до слуг, чим викликає здивування і недовіру на півдні. цілеспрямована, справедлива леді. але і їй не чужі співчуття, милосердя. чесна, пряма. не любить марі, обожнювала єву. огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. огюстен подарував їй дівчинку – негритянку по імені топси. офелія виховує її, відвозить в вільні штати і там звільняє її. альфред сен-клер – рідний брат огюстена, повна йому протилежність. деспотичний, жорсткй. насмішкуватий. має сина енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на єву, але дуже її любить.