Мне нужен рассказ по тексту "федько-халамидник" чи можна вважати федька розбишакою? заранее большое

Моє ставлення до головного героя оповідання в. винниченка "федько-халамидник" після прочитання оповідання володимира винничєнка «федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. з одного боку, федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. але почнемо спочатку. «це був чистий розбишака-халамидник.  не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.  наче біс який сидів у хлопцеві! усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» так характеризує автор свого головного героя. з цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. але тут з'являється цікава деталь. федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої.  не подобається мені у федькові його риса робити щось просто так. підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. а чому він його забрав? просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто.  а імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. у цьому він просто не знає меж. знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. навіть у звичайній буденній зливі федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (стьопка, васька), а й толю, сина багатого підприємця. цей хлопчик належав до основних розваг федька. для нього було великим задоволенням витягнути толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю толі до різних випробувань. візьмемо хоча б приклад зі зливою. федько проявив себе як визначний актор. він давно помітив, що толя спостерігає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ізони прекрасно розуміють, що толі не дозволено гуляти під дощем. проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. і толя виходив. федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. і як результат, толя ввечері лежить з температурою, а федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба.  найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. він усе це зробив з успіхом, натомість голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. йому на вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з толею до берега. у цей момент сам провалюється у воду. хлопці витягують рятівника. прибігають батьки толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. той відбріхується, каже, що федько його штовхнув. тоді батьки запитують у феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). і халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді толя отримає ременем не гірше за самого федька. і от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує толю, говорячи, що штовхнув його на лід. федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. на жаль, так і сталося. але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували. 

всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. у сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.

прекрасний приклад всього вищесказаного був автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика льоньки під назвою «звук павутинки» авторства віктора близнеця. хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. саме з цієї причини льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому.

наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. кожен, хто коли-небудь спостерігав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. з журбою можна спостерігати за тим, як люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги.

коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким льонькою з оповідання віктора близнеця. на природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії.

думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь віктора близнеця   «звук павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива.