Сласти розповидь про володимира великого

Рік народження володимира невідомий. його батько святослав народився 942-го, старший син володимира вишеслав — приблизно 977-го, звідки історики виводять рік появи на світ володимира як 960-й, з деякою похибкою. виховував його дядько по матері добриня, оскільки в звичаях русі було довіряти виховання спадкоємців старшим дружинникам. невдовзі після загибелі в 972 році князя святослава спалахнула міжусобна війна між його трьома синами. хронологія давньоруських літописів до хрещення умовна, але відомо, що 977-го питомий древлянський князь олег загинув у бою з київським князем ярополком, а володимир при цій звістці втік до короля норвегії хакона могутнього. всією руссю почав правити ярополк святославич. володимир у скандинавії набрав варязьке військо і 980-го повернувся до новгорода, вигнавши ярополкового посадника. захопив полоцьк, котрий перейшов на бік києва, перебивши сім’ю варязького правителя рогволода. його дочку рогніду, просватану вже за ярополка, насильно взяв за дружину. потім з великим військом обступив київ, де закрився ярополк. володимир закріпився на київському престолі в 980 році. літописна оповідь про вибір віри має легендарний характер. буцімто до князівського двору покликали проповідників ісламу, іудаїзму, західного “латинського” християнства, але володимир після розмови з “грецьким філософом” зупинився на православ’ї. за літописом, 987 року володимир на раді бояр прийняв рішення про хрещення “за законом грецьким”. наступного, 988-го, року він захопив корсунь (херсонес) і зажадав у дружини сестру візантійських імператорів василя ii і костянтина viii анну, загрожуючи інакше піти на константинополь. імператори згодилися за умови, що князь прийме хрещення, бо сестра має вийти заміж тільки за одновірця. діставши згоду володимира, візантійці прислали в корсунь анну в і священиків. там же, в корсуні, володимира з багатьма дружинниками охрестив єпископ корсунський. у хрещенні володимир прийняв ім’я василь, на честь правлячого візантійського імператора василя ii, згідно з практикою політичних хрещень тих часів. прийняття віри христової встановленням церковної ієрархії. русь стала однією з митрополій (київською) константинопольського патріархату. князювання володимира ознаменоване початком розповсюдження грамотності на русі — чим завдячуємо хрещенню. як і багато прогресивних реформ на землі руській, відбувалося це силоміць. учителями були не стільки візантійці, скільки болгари, зокрема ті, що побували на афоні. киян володимир щедро пригощав на бенкетах щонеділі. за переказами, наказав навіть розвозити їжу й напої немічним та хворим. особливої уваги надавав дружинникам, з якими радився про державні й військові справи, ні в чому їм не відмовляв. казав: “сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду срібло і золото”. хрещення великого князя карамзін описує як перетворення і відродження його і русі до нового життя: “цей князь, названий церквою рівноапостольним, заслужив і в історії ім’я великого. справжнє запевнення в святості християнства чи тільки честолюбство й бажання бути в родинному союзі з можновладцями візантійськими змусило його хреститися, відомо богові, а не людям. досить і того, що володимир, прийнявши віру спасителя, освятився нею в серці своєму і став іншою людиною. будучи в язичництві месником лютим, ганебним перелюбцем, воїном кровожерним і, що найжахливіше — братовбивцею, володимир, наставлений у людинолюбних правилах християнства, боявся вже проливати кров навіть лиходіїв і ворогів вітчизни. головне право його на вічну славу і подяку потомства полягає, звичайно, в тому, що він вивів русь на шлях справжньої віри; але ім’я великого належить йому і за справи державні. цей князь, викравши єдиновладність, розсудливим і щасливим для народу правлінням спокутував провину свою; виславши бунтівних варягів із русі, використав найкращих із них на її користь; упокорив бунти, відбив набіги хижих сусідів, переміг сильного мечислава і славний хоробрістю народ ятвязький; розширив кордони держави на заході; мужністю дружини своєї укріпив вінець на слабкій голові східних імператорів; прагнув просвітити русь: заселив пустелі, заснував нові міста; любив радитися з мудрими боярами про корисні статути земські; заснував училища і закликав з греції не тільки ієреїв, а й художників; нарешті, був ніжним батьком для народу бідного”.

Церковь и монархия это два неразлучных правительственных аппарата неразлучных из   древних лет. монархия нуждалась в поддержке церкви, когда церковь в какой-то степени зависела от монархии. аристократы чаще всего были дружны с монархией, но тут мы можем пару примеров исключений. восстание декабристов самое яркое из них. высшая интеллигенция, дворяне восстали против царя. сильнейший удар. буржуазия, зажиточная часть населения. главное было, чтобы деньги были и монарх был адекватным, тут ничего больше, кроме этого сказать нельзя. были деньги и хорошо. когда ленин пришел со совим военным коммунизмом плакать они начали. потом нэп, вроде, как отпустило ну ими попользовались и кинули в сибирь или расстреляли. короче ты поймешь. про церковь и аристократия я вроде доходчиво объяснил, дальше тоже вроде все понятно. вообщем я мысль дал дальше разовьешь.