Нужна .. произведение и котляревского наталка полтавка нужно отхарактерезовать образ самой наталки желательно с цытатами буду : * потрібна будьласка твір і котляревського наталка полтавка треба зробити характеристику образу самої наталки бажано з цитатами

Майже двісті років п’єса і. п. котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів. сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. мати наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець. поародного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “радість, і горе, і сльози наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса. постать наталки полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «золото – не дівка! …» – каже про неї виборний. «окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.дібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але і. п. котляревський, створивши п’єсу «наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. видатний український драматург і актор і. карпенко-карий назвав п’єсу «наталка полтавку» «праматір’ю українського  н сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. про це свідчать і слова пісні: «небагата я і проста, но чесного роду, не стижуся прясти, шити і носити воду.» вже після розмови наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. а слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. взагалі, мова наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю. не дивлячись на свою душевну стійкість, наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. і дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо. риси наталки полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. незважаючи на підкреслену індивідуальність образу наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.

Повiсть григора тютюнника климко переносить читача у тяжкi часи фашистськоï окупацiï украïни, вiдкриваючи дещо призабуту сторiнку нашоï iсторiï. головний герой твору климко — це хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою- немовлям i себе з другом. климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. за вiком вiн був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. а ще, здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож климка i вчишся у нього рiшучостi та милосердю . це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. автор розповiдає про зустрiч на базарi климка та зульфата зi своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. з цього часу у друзiв зявилося благородне бажання ïй, i вони беруть на своï слабкi плечi усi турботи про наталю михайлiвну з олею, стають ïх опорою. саме опiкуючись ïх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд нiмеччини, хоч мiг розплатитися за це життям. i ми розумiємо, що справжнi люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи спiвчуття й милосердя до iнших. пiзнiше ми бачимо климка пiд час перебування у тiтки марини, яка виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити. але хлопчик, хоч йому i у доброï жiнки, не погодився, бо вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. менi здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв- украïнцiв. та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели повернення климка з торбиною солi на станцiю, радянському полоненому i смерть хлопчика. пiсля небезпечноï дороги, пiсля важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад климко з дорогоцiнною сiллю. i тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв. та навiть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про iнших. забувши про небезпеку, вiн показує радянському полоненому воïну, куди втiкати. тут i скосила його черга з нiмецького автомата: вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях, тихо ойкнув i впав. а з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на дорогу сiль. перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i вiдчайдушною душею, що жила для добра. любов до всiх дiтей вiйни, якi виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.