Придумайте казку про префiкси з-, с-

За горами, за лісами, над землею, та за морями була собі країна писемності. мало хто знав чи чув про неї та вона існувала. кому бабуся розповість, а хто сам довідається. цар тієї країни вельмишановний буквар поважав простий народ земний і працював заради їх благополуччя і розуму. щодня збирав він своїх мешканців на раду, щоб обсудити проблеми його мешканців і скарги людей з землі. але на диво все було спокійно. слова народжувались, одні помирали, інші старіли. та ось на одній раді цар замітив, що зникли дві сестрички - мешканки його країни. яке ж було його здивування і страх, адже такої безвідповідальності ще не було ніколи. поскільки ці сестри були дуже потрібними у всьому королівстві і навіть просто необхідними на всій країні і поза нею, чар послав слуг до домівки сестер. без них, як і без усіх інших мешканців життя було б просто неможливим. ніхто б не умів виразити думки, розповісти щось необхідне, і навіть просто сказати слова. а звали цих сестричок з- і с-, а вся їхня велика і шанована сім'я - це префікси. отож і величали їх шановними сестрами-префіксами. прибувши до домівки префіксів, довго стукали посли в двері та ніхто їм не відчинив. у всій країні зчинився хаос. ніхто не міг пояснити причини і лише цар розумів необхідно віднайти втрачених сестер префіксів, а інакше буде погано всім: і на землі, і у його країні.      а на справді скажу вам по секрету нічого особливого не сталось, окрім того що вся країна страждає. сперечались, сперечались сестри хто краща і необхідніша з них і так не довівши одна одній свою красу і поважність, посідали й сидять. ніщо їм не цікаве і ніщо не хвилює, лише й думають як довести свою могучість одна перед одною.     а тим часом до царя щодня прилітали скарги від мешканців. то прийде якась буква і плаче, що забули її в слові, через зникнення префіксів не вживають її люди. приходили і слова, і коми до царя, скаржачись, що на землі люди не можуть керувати префіксами і що в них все плутається, і нічого не виходить. довго думати царю не довелось і зрозумівши хто винуватиці таких бід в країні, послав цар до сестер послів вдруге. та наказав без них не повертатись. прибули посли до хатини та стукають, стукають, а у відповідь тиша. і гадали, і думали, і плакали, а в голову нічого не лізе. не знають нещасні, що їм робити. вирішили вони лист царю передати. посідали тай пишуть. "там де віє хідний вітер, де риває листя вітер, де птахи чарівний спів заводять, там ми вік свій доживемо, як не пропадемо. лихо нам - пропали сестри, а без них вертатись, царю ти шановний, не велів". відіслали листа, посідали та й плачуть. отримавши лист зрозумів цар, що проблема велика і так просто без нього її не вирішити. побачивши ще вдалині царя вклонились посли та й давай розповідати, що ні духу, ні слуху з домівки не чути. підійшов цар стукає, стукає та як закричить не своїм голосом, то й сестри враз повибігали. бачать над країною хмари темні нависли, дощ валить і цар злий й посли, мов діти плачуть. страшно їм стало. дивляться на царя зі страхом і муркочуть, як котята:     - це царю не моя сестра такого лиха наробила? !   - це ця проклята визвалась біду робить!   кричали сестри, сперечаючись хто винен, а хто ні.    - замовкніть, невгамовні! я знаю, що причиною тут є. на землі люди скаржаться на вас обох. ви сперечаєтесь, а інші через вас . ви небхідні людям на землі у парі, бо поодинці ви - ніхто!   зрозуміли сестри, яке лихо вони натворили, через безглузді суперечки. враз обійнялись і пообіцяли більше ніколи не сваритись. 

мати силу !