Доведіть що в київській русі успішно розвивалася писемність та освіта?

Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (б, ж, ш, щ) мали слов'янське походження. літописна інформація про будову палаців княгині ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної десятинної церкви у самому центрі київського дитинця, переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський період слов'яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументальні споруди на основі синтезу власного досвіду та архітектурних впливів сусідніх народів. форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. виникнення і становлення давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками. існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. засвідчене археологами значне поширення грамотності на русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. вже за часів володимира та ярослава мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

ответ:

у період феодалізму полювання було привілеєм феодалів. проте на подніпров’ї ним займалися місцеві селяни та міщани, що приносило їм чималий дохід.

зміни відбулися і в правовому становищі селян. у цілому воно залежало від правового устрою сіл: руського (українського) чи німецького (волоського). переважна більшість сільського населення проживала в селах руського (українського) права. у xiv ст. більшість селян на українських землях були вільними й лише сплачували данину за користування землею, яка розподілялася ланами (волоками) по 16,8—21,4 гектарів між селянськими дворищами. дворище складалося з 5—10 хат (димів), у яких жила велика селянська родина. податок — подимне — сплачували з кожного диму. кілька дворищ утворювали сільську общину (село), яку очолював отаман. кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, головою якої був старець. на зборах копи розглядалися всі важливі справи. також діяв копний суд.

крім того, за правовим становищем селяни поділялися на дві основні групи: «похожих» (вільних), які мали право відходити від феодала, та «непохожих» («отчичів»), позбавлених такого права. протягом xiv — першої половини xvi ст. відбувався процес перетворення рабів, челяді, холопів (тобто рабів) на залежних селян. (третій литовський статут у 1588 р. перевів їх у стан «отчичів».)

також селяни поділялися на різні категорії за майновим становищем. до найзаможніших належали служилі селяни — слуги, які перебували на службах, за що отримували 1—2 волоки землі й звільнялися від інших повинностей. вільними залишалися й данники, які сплачували данину державі натурою або грішми. тяглові селяни за користування землею відпрацьовували повинність (оранка поля, засівання зерна, збирання врожаю та інші роботи) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави, а згодом і на користь феодалів. серед селян було чимало збіднілих: сусідки

й підсусідки, що селилися при дворах заможних селян, коморники, які не мали свого житла й наймали комори, городники (загородни-ки), що володіли тільки , та халупники, які мали тільки хати (халупи).

селяни сплачували чимало податків і виконували різні повинності. основним державним грошовим податком у великому князівстві литовському був податок на військові потреби. селяни також відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости та греблі, прокладали й обслуговували шляхи тощо. церкві віддавали десятину.

селяни феодальних маєтків сплачували оброк продуктами або грошима і відробляли панщину. у хv ст. панщина складала 14 днів на рік із лану (певної ділянки землі). у 1520 р. в польщі встановлюється одноденна панщина на тиждень, а в 1557 р. така сама встановлюється в литві. у закарпатті на цей час панщина складала вже два дні на тиждень. на північній буковині існувало близько 20 повинностей і податків.

дещо відмінним було становище населення сіл, де діяло німецьке, або волоське, право. кількість сіл, що користувалися німецьким правом, у xiv ст. швидко зростала за рахунок німецьких і польських переселенців. ці переселенці (осадники) сплачували пану певну суму й здобували право утворити село й посаду війта, яка ставала спадковою і надавала йому ряд привілеїв: зосередження у своїх руках адміністративної і судової влади, володіння вдвічі більшою ділянкою землі тощо. ці селяни сплачували лише оброк і не відробляли панщини. села з німецьким правом не знали общинної організації.

від кінця xiv ст. на галичині мешканці сіл із німецьким правом займалися переважно вирощуванням худоби. жителі цих сіл, об’єднані в общини, не відробляли панщину, оброк і податок вони сплачували худобою, а судилися за стародавніми звичаями і правом.