Водгук верша "думка" тараса шаучэнка)

Тарас шевченкодумка ***** нащо мені чорні брови,нащо карі очі,нащо літа молодії,веселі, дівочі? літа мої молодіїмарно ,очі плачуть, чорні бровиод вітру линяють.серце в’яне, нудить світом,як пташка без волі.нащо ж мені краса моя,коли нема долі? тяжко мені сиротоюна сім світі жити; свої люде — як чужії,ні з ким говорити; нема кому розпитати,чого плачуть очі; нема кому розказати,чого серце хоче,чого серце, як голубка,день і ніч воркує; ніхто його не питає,не знає, не чує.чужі люде не спитають —та й нащо питати? нехай плаче сиротина,нехай літа тратить! плач же, серце, плачте, очі,поки не заснули,голосніше, жалібніше,щоб вітри почули,щоб понесли буйнесенькіза синєє моречорнявому зрадливомуна лютеє горе! ***** тече вода в синє море,  та не витікає;   шука козак свою долю,  а долі немає.  пішов козак світ за очі;   грає синє море,  грає серце козацькеє,  а думка говорить:   "куди ти йдеш, не спитавшись?   на кого покинув  батька, неньку старенькую,  молоду дівчину?   на чужині не ті люде, -  тяжко з ними жити!   ні з ким буде поплакати,  ні поговорити".  сидить козак на тім боці, -  грає синє море.  думав, доля зустрінеться, -  спіткалося горе.  а журавлі летять собі  додому ключами.  плаче козак - шляхи биті  заросли тернами.  *****вітре буйний, вітре буйний! ти з морем говориш,збуди його, заграй ти з ним,спитай синє море.воно знає, де мій милий,бо його носило,воно скаже, синє море,де його поділо.коли милого втопило,розбий синє море; піду шукать миленького,втоплю своє горе,втоплю свою недоленьку,русалкою стану,пошукаю в чорних [хвилях],на дно моря кану.найду його, пригорнуся,на серці зомлію.тогді, хвиле, неси з милим,куди вітер віє! коли ж милий на тім боці,буйнесенький, знаєш,де він ходить, що він робить,ти з ним розмовляєш.коли плаче, то й я плачу,коли ні — співаю,коли ж згинув чорнобривий,то й я погибаю.тогді неси мою душутуди, де мій милий,червоною калиноюпостав на могилі.буде легше в чужім полісироті лежати,буде над ним його милаквіткою стояти.і квіткою, й калиноюцвісти над ним буду,щоб не пекло чуже сонце,не топтали люде.я ввечері посумую,а вранці поплачу,зійде сонце — утру сльози,ніхто й не побачить.вітре буйний, вітре буйний! ти з морем говориш,збуди його, заграй ти з ним,спитай синє *****тяжко-важко в світі житисироті без роду,нема куди прихилиться —хоч з гори та в воду.утопився б молоденький,щоб не нудить світом,утопився б — тяжко жити,а нема де дітись.в того доля ходить полем,колоски збирає,а моя десь, ледащиця,за морем блукає.добре тому багатому,його люди знають,а зо мною зострінуться —мов недобачають.багатого губатогодівчина шанує,надо мною, сиротою,сміється, кепкує.чи я ж тобі не вродливий,чи не в тебе вдався,чи не люблю тебе щиро,чи з тебе сміявся? люби ж собі, моє серце,люби, кого знаєш,та не смійся надо мною,як коли згадаєш.а я піду на край світа,на чужій сторонці /83/найду кращу або згину,як той лист на сонці.пішов козак, сумуючи,нікого не кинув.шукав долі в чужім політа там і загинув.умираючи, дивився,де сонечко сяє.тяжко-важко умиратиу чужому

pda.litres.com хотел написать но не поместилось