Подскажите, , кто знает почему детский журнал "тридевятое царство" носит такое название?

портрет марусі: "та що ж то за дiвка була! висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус* (*єднус — дукач.) i у кольцi зверху камiнець, так так i сяє! та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що вже ж пак не так, як городянськi дiвчата, що у панiв понавчались: цур їм! зогрiшиш тiльки, дивлячись на таких! —-  

не так було у нашої марусi, наумової та настиної дочки, ось що я розказую, а її, знаєте, звали марусею. що було, то й було, та як прикрито та закрито, то i для дiвчини чепурнiш, i хто на неї дивиться, i хто з нею говорить, то все-таки звичайнiш.

сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними нитками. плахта на нiй картацька, черчата* (*черчатий — пофарбований у ще материнська — придана; тепер вже таких не роблять. i яких-то цвiтiв, там не було? батечку мiй та й годi! запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як пiдпережеться, так так рукою i обхватиш, — ще ж то не дуже i стягнеться. хусточка у пояса мережована i з вишитими орлами, i, ляхiвка з-пiд плахти тож вимережована й з китичками; панчiшки синi, суконцi, i червонi черевички. от така як вийде, то що i твоя панночка! iде, як павичка, не дуже по усiм розгляда, а тiльки дивиться пiд ноги. коли з старшим себе зострiлась, зараз низенько вклонилась та й каже: "здрастуйте, дядюшка! " або: "здоровi, тiтусю! " i таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться i ласкаво заговорить".

василь: "хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синiй i китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки пiдперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрi, шкаповi, з пiдковами. як пришивали боярам до шапок квiтки, то усi клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з панського двора i той п'ять шагiв положив, що усi здивувались, а василь усе вижидав та усе в кишенi довбавсь; а далi витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальцi, достав та й положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький "