Що розповідається в творі гуси лебеді летять

Справжній талант для кожної людини — це вміння зберегти у своєму серці острівок дитинства, зворушливі спогади про щасливі безтурботні дні, теплоту й турботу, батьківську любов. українські письменники, як талановиті знавці людського життя та майстри художнього слова, часто звертаються до власних спогадів, що надає їх творам яскравості, образам — реалістичності та самобутності. саме таким твором є повість михайла стельмаха «гуси-лебеді летять». твір є автобіографічним, оскільки події, змальовані у ньому, взяті автором із власного життя, а образи списані із близьких йому людей. у повісті автор змалював свій дитячий світ, мрії та сподівання. михайло стельмах походив із простої селянської родини, тому в повісті багато картин сільського життя, прикладів вчинків простих робітників землі — матері, батька, діда, сусідів. тут і зустрічі з перійими труднощами та злиднями, знайомства з першими книжками. головного героя повісті звуть так само, як і автора. михайликові притаманне захоплення художнім словом та потяг до книжок. він згадує, як самостійно навчився читати: «якось я швидко, самотужки, навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». навіть погрози та хвилювання матері за розум її дитини не змогли перепинити дитячий потяг та цікавість до захоплюючих пригод та незнаних країн, про які було написано в тих книжках. але не тільки радісні картини згадує автор. назавжди вкарбувалася в душу дитині картина її навчання в школі. з радістю віддали свого сина батьки до школи. але з приходом зими перед усіма постала гостра проблема — маленькому школяреві нічого було взути. але вихід знайшов батько: «дорогою люди дивувались, що панас на руках несе в школу а я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». і досі автора переповнюють почуття, які він відчував тієї миті. гордість за свого батька, ніжність і синівська подяка сповняють душу письменника. ще багато й багато епізодів з дитинства спливають у пам'яті автора. чистота і природність стосунків, мудрість батька та ніжність і доброта матері завжди письменника на його нелегкому життєвому і творчому шляху. у творі він віддає своє серце найпрекраснішому, що є в житті людини, — дитинству.

Що таке краса? напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. я вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а тому - й розуміння світу. краса - дещо непідвладне людині: ми не можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. ми лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. проте вона необхідна людству. лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. як би ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? це, на мою думку, неможливо. я вважаю вислів джека лондона справедливим: " краса - абсолютна. людське життя, все життя підкоряється красі. краса вже існувала у всесвіті до людини. краса залишиться у всесвіті, коли людина загине, але не навпаки. краса не залежить від незначної людини, що борсається у багнюці". наше життя повність підкорюється красі, а тому дуже важливо вміти бічити та цінувати її.отже, погляньте навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? напевно, просто зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх, звісно, набагато більше). ми звикли не цінувати те, що маємо, не розуміти, як це важливо для нас. я вважаю, потрібно слідувати пораді олександро д'авенія: " шукати красу всюди, де тільки можна її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. для цього і живу на світі". лише тоді, коли ми навчимося бічити прекрасне на землі, ми побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.p.s. за бажанням можеш прибрати деякі речення, або замінити своїми - я лише дала "скелет". до речі, якщо ти вважаєш, що використання цитат для твого красу ще зарано, можеш просто прибрати їх, або замінити непрямою мовою, або перетворити їх на свої висловлювання. сподіваюсь, допоміг)