Чому тараса шевченка вважають духовним батьком нації

Чимало наших співвітчизників прославило ім'я україни своєю творчою працею як у рідній землі, так і по всьому світу. та є серед українців постатті, велич яких не може поміститись у рамки національного буття —  постатті світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими згори, тими, що отримали найвище боже одкровення. українців, у період їхнього національного самоствердження, господь обдарував декількома велетами — це тарас шевченко, іван франко, леся українка та митрополит андрей шептицький.  щоб усвідомити, ким є для українців тарас шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці xix та в першій половині xx століть і на сході і на заході україни, на еміґрації та численних поселеннях, практично в кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами господа бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками, знаходився портрет великого кобзаря. у неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і урочисто нарівні зі святим письмом читав “кобзаря” тараса шевченка. відразу після смерті поета в українському народі починається витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова) національного пророка. подібно до мойсея, тарас шевченко із затурканих селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “в своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. і не дарма великий каменяр написав про шевченка: “він був сином мужика і став володарем у царстві духа. він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.   в історії україни ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. він не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій. він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. він не був дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для україни та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. він не був проповідником, та своєю щирою вірою в бога, дитячою відданістю творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські церкви: на сході — від безслідного розчинення в церкві московській, на заході — від латинізації. він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського” ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.  

я думаю, що думка про те, що краще людина без грошей, ніж гроші без людини, нагадує прислів’я «не май сто карбованців, а май сто друзів». тобто значно важливіше мати друзів ніж бути багатим, але самотнім. адже коли ти залишаєшся нікому непотрібним, тобі вже не ніякі гроші. так само, багатство не і в скрутних ситуаціях, з якими дуже часто не вдається впоратися без друзів.

але при всьому цьому я не зовсім згоден з думкою, що краще людина без грошей, адже, як би там не було, але матеріальний достаток відіграє важливу роль у житті кожної людини. людина в сучасному світі просто не може існувати без грошей, які потрібні для придбання їжі, одягу та для багатьох інших потреб. щодо грошей без людини — це й справді нікому не потрібно, і гроші просто втрачають свій сенс.

доказом моєї думки може бути розшарування за матеріальним становищем, яке спостерігається у будь-якому сучасному суспільстві. досить часто стає так, що люди працюють багато, але за свою працю отримують мізерну зарплатню, на яку неможливо купити достатньо якісні продукти і речі. у той же час, для когось це не проблема, бо завжди будуть існувати люди, які на перше місце ставлять гроші, і для яких показник багатства відіграє головну роль в оцінці людських переваг.

в якості прикладу можна навести багатьох героїв літературних творів українських та зарубіжних письменників. таким є і образ терентія пузиря з п’єси і. карпенка-карого «хазяїн». ця людина не дуже опікувалася тим, чим годують робітників, які своєю працею примножували його багатство. хоча він і був добрим хазяїном, вмів і сам заробляти гроші та міг багато працювати, але сталося так, що з часом гроші заволоділи усіма його почуттями і розумом. тому й став пузир уособленням грошей без людини, тому й не можливо без жалю дивитися на те, як роботяща людина перетворилася на бездушний гаманець.

тема ставлення людини до грошей актуальна і зараз, адже в суспільстві й сьогодні є багаті та бідні люди. деякі з наших багатих сучасників вимірюють гідність людини за розміром її статків, а про свій громадський обов’язок перед суспільством швидко забувають. та я сподіваюся, що колись настане той час, коли людина, яка багато працює, буде мати достатньо грошей, а багаті люди не будуть втрачати людяність і дбати про інших. тоді вже ніхто не зможе сказати, що «краще людина без грошей, ніж гроші без людини».