Твiр-роздум на тему життя прожити - не поле перейти

"життя прожити — не поле перейти", — каже народна мудрість. чому? бо "життя є страждання", 

здавна люди помітили, що не існує тих, хто був би щасливим в усьому. хто має багатство, той не має душевного спокою, і навпаки. а що краще? важко сказати.  немає людини, життя якої складається абсолютно щасливо. чому? бо в житті завжди є труднощі. через них має пройти кожен. якщо ж людина ніколи не зазнавала ніяких проблем, вона перестає бути людиною. йдучи життєвим шляхом, ми весь час вчимося. це навчання неможливо пройти теоретично, його пізнають лише на власній практиці.  життя здається складним, через те що ми не бажаємо сприймати його таким, яким воно є. людина часто буває незадоволена своїм життям, заздрячи іншим, адже завжди є хтось красивіший, багатший, успішніший, щасливіший за неї. але це тільки на перший погляд, тому що абсолютно у кожного є свої негаразди, свої "скелети у шафі". якщо замислитися глибше, то розумієш, що так само завжди є хтось набагато нещасніший за тебе, і твої проблеми порівняно з його горем — дрібниці. тому треба радіти просто тому, що ти живеш, насолоджуватися кожним прожитим днем, адже час спливає дуже швидко.  люди завжди прагнуть прожити свій вік так, як вони мріють. мрії — це чудово, але десь існує межа, за якою мрій бути не може. адже людина має мріяти про те. чого вона може колись досягти. інакше мрії розбиваються, а на серці залишається тільки біль.  люди часто обирають у житті легші шляхи. але чи завжди вони є кращими? навряд чи. коли ховаєшся від труднощів, уникаєш справжнього, повноцінного життя. чому? бо якщо воно повне — то і радістю, і горем.  життя може здаватися страшним, жорстоким, якщо не розуміти його. то що ж робити? завжди боятися чи приймати його таким, яким воно було; є і буде? мабуть, друге. але ще є третє. це — смерть. та не будемо розмовляти на цю тему.  людське життя важке не лише через фізичну працю, а й через працю душевну. без останньої людина перестає бути людиною. багато хто в гонитві за матеріальними благами забуває, що найважливіше в житті — душевний спокій. а його має тільки той, хто присвятив себе іншим людям.  гаутама був правий, коли сказав: "життя є страждання". щоб позбутися цього страждання, кожен має шукати свій шлях. але слід пам'ятати, що шлях у людини тільки один. якщо вона втратить його — втратить і себе. 

    що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої

    ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування.

-так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час.

-та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.