ksenaf

06.07.2021 21:33

Українська мова

Есть ответ 👍

Пишно займались багрянії зорі колись навесні, любо лилися в пташиному хорі пісні голосні; грала промінням, ясним самоцвітом порання роса, і усміхалась весняним привітом натури краса. гордо палала троянда розкішна, найкраща з квіток, – барвою й пахом вродливиця пишна красила садок. а соловейко троянді вродливій так любо співав, голосом дивним співець чарівливий садки розвивав; слав до вечірньої зорі прощання, що гасла вгорі, ще ж голосніше співав на вітання поранній зорі… вже пролетів, немов пташка зальотна, весняний той час, – осінь холодная, осінь вільготна панує у нас. тихо спускається нічка осіння, – година сумна; місяць холоднеє кида проміння; здалека луна пугача віщого крик – гук єдиний. діброва німа. де ж соловейко? де ж спів солов’їний? ох, де ж він? нема! в вирій полинув, де вічная весна, натхненний співець. вічно красує там рожа чудесна, там теплий вітрець; глухо і смутно кругом на просторі, мій гаю сумний! кинув співець тебе в тузі та в горі, тебе й край рідний. тиша така тепер всюди панує. лиш в листі сухім вітер зітха, мов дріада сумує, із жалем глухим. чом я не маю огнистого слова, палкого, чому? може б, та щира, гарячая мова зломила зиму! і розлягалась би завжди по гаю ясна-голосна пісня, й розквітла б у рідному краю новая весна. та хоч би й крила мені солов’їні, і воля своя, – я б не лишила тебе в самотині, країно моя! випиши з вірша «співець» у зошит по два епітети, порівняння та персоніфікації.