Что носил на передней лапе артемон из сказки "золотой ключик"

Серебряные часы носил артемон на передней лапе

Реалізм стиль і напрямок у літературі та мистецтві 48 змін  у цій версії  очікують на перевірку.стабільну версію  було  перевірено  31 серпня 2014. у вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:   реалізм (значення). реалі́зм  (від  лат.  realis  — «суттєвий», «дійсний»)  — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. панування реалізму слідувало за добою  романтизму  і передувало  символізму. термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик  жюль шанфльорі  в 50-х роках 19 століття для позначення мистецтва, що протистоїть  романтизму  і  академізму. на відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. у хіх ст. визначальною рисою реалізму вважалася «правдивість» - у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець. у зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. той чи інший художній напрям стає домінуючим і «правдивим» за певної доби саме тому, що виявляється здатним дати найпереконливіші відповіді на її виклики, найповніше виразити «істини буття», як вони мисляться й переживаються сучасниками. утім, за реалізмом невипадково закріпилася його назва: він тісно пов’язаний з настановою реалістичного (тобто заснованого на досвіді) сприйняття й витлумачення дійсності. реалізм як художня система ґрунтується на спостереженнях, вивченні та аналізі дійсності. творчість письменників- реалістів є, власне, художнім осмисленням і узагальненням цього вивчення й аналізу. отже, ідеться не лише про відмінність «творчих методів», а й про різний «будівельний матеріал» у творах романтиків і реалістів. відомий французький філософ і вчений і. тен заявляв, що реалістичний роман за своєю сутністю є сукупністю спостережень і досвіду, а відтак кожна освічена людина на матеріалі своїх спостережень і життєвого досвіду може написати один чи два пристойних романи. звісно, це перебільшення, але воно в загострено-парадоксальній формі висвітлює істотні особливості реалістичного способу творчості. щоправда, у письменників першої половини xix ст. , стендаля, діккенса, ш. бронте, меріме, гоголя активність уяви та її роль залишалися на високому рівні, але ж їхня творчість значною мірою перебувала в річищі романтизму і не піддається остаточному зарахуванню до реалістичної художньої системи. ситуація змінилася в другій половині століття, коли реалізм остаточно самовизначився й рішуче відмежувався від романтизму. тепер на перший план було висунуто настанову «достовірності» відображення дійсності, суть якої полягала в збереженні дійсних пропорцій і масштабів у змалюванні повсякденності, персонажів і обставин; рішучому засудженню піддавалися романтичні «фантазії» та «перебільшення». чітку формулу цієї естетичної настанови реалізму дав російський критик м. чернишевський: «зображення життя у формах самого життя» . важливо також пам’ятати, що реалізм є породженням епохи, позначеної домінуванням науки в царині духовно-практичної діяльності та її великим впливом на літературу. з-поміж інших типів і напрямів художньої творчості він вирізняється тим, що з усіх завдань мистецтва, багатофункціонального за своєю природою, на перший план висуває завдання пізнавальне. можна навести багато висловлювань тогочасних письменників і критиків, у яких наголошувалася ця особливість реалізму, але обмежимося промовистим зізнанням г. флобера: « зрозумів одну річ, одну дуже важливу річ, що для людей нашої породи [письменників] щастя полягає в пізнанні й ні в чому іншому».