Твір-роздум ,,роль пісні в житті людини''

пісня! як багато вона важить у житті кожного з нас і всього народу. пісня оздоровлює душу людини, є зберегти нетлінними цінності: віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в очищувальну силу краси.

піснями оспівують красу,любов,навіть істоію.що ж як не пісня розвеселить у сумний час? увесь вік людину пісні – „від колиски до могили"."без музики,життя було б помилкою".це і справді так.і у життя сучасної людини музика грає дуже важливу роль.ми слухаємо свою улюблену музику,ходимо на концерти,плачемо або сміємося,коли у динаміках лунає голос улюбленого виконавця. 

Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.

Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.

Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.

Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.

Дивіться також

"Прометей" (повний текст)

"Прометей" (скорочено)

Біографія Андрія Малишка

Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".

Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"

Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:

Дивіться, люди, по мені,

Устануть інші в пломені.

Ставайте й ви в трудні походи,

Не вип'ють прокляті заброди

Живущу кров мою.

У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.

Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.

Объяснение: