Сочинение на тему "в диалоге с жизнью, важен не ее вопрос, а наш ответ".

сейчас 21 век и часть молодежь кидает ввызов жизни. мы хотим показать, что можем все не смотря на различные трудности которые она нам дает. черные полосы в нашей жизни - это словно вызывающий крик жизни: "ну что? а с этим справишься? ". многие люди ломаются, не хотят продолжать то что начали, теряют но это не правильно! на то нам и это испытание, хотят что б мы стали сильнее, умнее. не нужно опускать голову, а даже наоборот, продолжать идти по жизни с улыбкой, с уверенностью в себе. нужно продумывать тщательно каждый шаг, и смотреть в перед. если не попытаешься, ничего не получиться. в нашем обществе сейчас прогресирует мода на безразличие. люди стали жестокими и перестали замечать чужое более того им даже предостовляет удовольствие причинять друг другу боль. а ведь все наоборот, нужно обьеденяться. стать дружными, поддерживать друг друга.ведь самое главное то какой вызов тебе кинет жизнь, как ты ответишь на него.

Мати, ольга петрівна драгоманова-косач  — письменниця, яка творила під псевдонімом  олена пчілка  (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «перший вінок». батько,  петро антонович косач  — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. дитячі роки пройшли на волині: у  новограді-волинському  (1871  — весна 1879),  луцьку, в селі  колодяжному, що під  ковелем. у будинку косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і і концерти. дядько лесі (так її називали у сім'ї і це є ім'я стало літературним псевдонімом)  —  михайло драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до франції й болгарії співпрацював із іваном франком. йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і їй як літературний критик і фольклорист. дитинство  леся українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки леся українка та її брат  михайло  (в сім'ї їх називали спільним ім'ям  — мишелося) навчалися у приватних учителів. рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. у січні 1876 року о.  п.  косач з дітьми михайлом і ларисою приїхали до києва, щоб попрощатися з м.  п.  драгомановим перед його вимушеною еміграцією. «пригадую, … я своїх старших дітей михася й лесю до києва; жили вони якийсь час у михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5]  » влітку того ж року о.  п.  косач разом з лесею та михайлом відпочивають в селі  жабориці. тут леся вперше почула розповіді матері про мавку. «…видко було, що перебування в жабориці зробило на лесю дуже велике враження і дуже їй : вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в жабориці… жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6]  » шість ро́ків ма́вши леся почала вчитися  вишивати. «леся зосереджена і дуже вражлива. багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7]  »  лариса косач (леся українка), 1887  р.  лариса косач (леся українка) у 1878 році батьки лесі поїхали на всесвітню виставку до  парижу, де зустрілися з михайлом драгомановим. у цей час доглядати дітей приїздить олена антонівна косач, сестра лесиного батька. дружба з «тіткою єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8]. 7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ п.  а.  косача перевели на роботу до  луцька.