Садок вишневий коло хати переказ ,написати свою

коло невеличкої хати рос вишневий садок. життя у цьому селі живе - співають дівчата, йдуть плугарі. біля цієї хативечеряє родина, у якій матір хоче повчати чомусь дочку, але співи соловейка не цього зробити. він так гарно співає, щоі повчати доню матір не хоче. вона покалала своїх маленьких діточоу спати тай сама задрімала, але соловійко не затих.у цій поезії нібито все просто, але автор тут повчає нас кохати родину, природу. вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди. про цей вірш т. шевченка літературознавцями написано багато досліджень. надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. якою ж сильною була туга поета ш рідною україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? про це мріяв усе життя й сам шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. вірш став "візитною карткою" україни — квітучої, мирної, співучої та доброї.

1. але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її.

2. захар беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. невважаючи на глибоку старiсть, захар беркут був iще сильний i кремезний. правда, вiн не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не переставав. сад, пасiка й лiки – се була його робота. скоро лишень весна завiтає в тухольськi гори, захар беркут уже в своїм саду, копле, чистить, пiдрiзує, щепить i пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. пасiка його була в лiсi, i кождої погiдної днини захар беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. а вже найбiльшим добродiєм уважали тухольцi захара беркута за його лiки. коли було настане час, мiж зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом iде на кiлька недiль у гори за зiллям i лiками. правда, чистi та простi звичаї тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця – все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так скоро i так гарно зарадити, як захар беркут.

3. але не в тiм усiм покладав захар беркут головну вагу свого старечого життя. “життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може iншим. коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб! ” тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю захара беркута. все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. громада – то був його свiт, то була цiль його життя.

4. в своїй чотирилiтнiй мандрiвцi захар беркут пiзнав свiт, був i в галичi, i в києвi, бачив князiв i їх дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’ятi, як матерiали для думки. вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.

5. але не тiльки в самiй тухольщинi видний i спасенний був вплив захара беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий “як заговорить, то немов бог тобi в серце вступає”, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшої ради не придумають.