Відредагувати речення. цвяхом програми був виступ клоунів.

Виступ клоунів був цвяхом програми 

Основою програми був виступ клоунів . темою програми був виступ клоунів .

Ось і минув іще один день марного чекання на твій приїзд додому. минають дні за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями, а тебе все щось не відпускає приїхати до мене, до твоєї мами. якби ти знав, дорогий мій сину, як важко мені бути в чотирьох стінах наодинці зі старістю. я все прекрасно розумію: в тебе своє життя, дружина, син, робота… але ж я — твоя мати, котра дала тобі життя, важко ростила тебе сама, долаючи труднощі. тому, мабуть, і народила тільки одного сина. більше не змогла б поставити на ноги.я леліяла тебе, як квіточку. коли хворів — ночей не спала, часто працювала неповний робочий день, бо ж не було тебе на кого зоставити. бувало, що й недоїдала. твій батько нас залишив, коли ти ще був маленьким і дуже хворів. він злякався труднощів. та й батьки його нашіптували, що я маю тільки гарну довгу косу, а ні статків моя родина не нажила, ні вищої освіти мені не дала.я все витримала, хоч інколи хотілося руки на себе накласти. гірко плакала ночами, а раненько йшла до роботи. водила тебе спершу в садок, згодом — до школи. коли тобі виповнилося 11 років, я зустріла собі пару, але той чоловік не зміг стати тобі батьком. його не цікавила дочка від першого шлюбу, а тут іще й ти. і я знову добивалася всього сама. квартиру, все, що треба було для життя, вчила тебе. всю свою ласку й любов віддавала тобі одному, виконувала всілякі твої забаганки. потім ти служив в армії — і моє серце заходилося тугою. молилася, щоби все в тебе було добре, щоб не забрали тебе до афганістану.плакала ночами, просила матір божу, щоби захистила тебе в чужому краю. і, слава богу, дочекалася тебе з армії. якось раптово ти одружився. в мене народилася внучка. я любила всіх вас, але… не була чомусь зігріта вашою любов’ю. все робила сама. поки ви спали, я піклувалася, щоб вас чекав смачний сніданок, чистий одяг. як не старалася, а невістка лише раз назвала мене мамою. мені було прикро, та я мовчала…а потім ви раптово переїхали до свахи. потім я пережила зраду твого вітчима. ми розлучилися. і ось я сама. була родина — і не стало. тиша в квартирі… її порушує тільки цокання годинника й муркотіння кішки.…навідувався до мене ти, сину, рідко. завжди поспіхом. коли я ще працювала, то за роботою і між людьми час збігав швидко. а як пішла на пенсію… часу багато, не маю куди себе подіти. щоб не збожеволіти від самотності, переїхала в містечко свого дитинства. але й тут у кожного — свої проблеми. старих друзів розгубила, нових не , а відстань до тебе, сину, стала більшою.з першою дружиною в тебе не склалося. ти одружився вдруге. я розумію, що клопоту тобі додалося, але моє серце так хоче тепла й уваги від рідного сина. я часто згадую, як ти був маленьким, як мені. а тепер сапаю грядки сама. тримаю невеличку господарку, город. вам сумки, а ви часом і подякувати забуваєте. але я мирюся з усім, аби вам було добре.особливо гірко мені, коли ти забуваєш привітати з днем народження, новим роком… дужче болить, що син забув про рідну матір. коли ти був малим, а я інколи плакала від якоїсь безвиході, ти обнімав мене рученятами й шепотів: «мамулечка-красотулечка, не плач. я виросту, стану твоїм оборонцем і нікому не тебе скривдити».де ж ти тепер, мій оборонцю? чому не борониш мене? наприклад, від злого сусідського слова. бо як жінка на старість залишається сама, то вона нікому не потрібна, і кожен норовить ноги об неї витерти й боляче вдарити словом у саме серце. почуваюся корчем при дорозі, якого кожен скубає. приїдь, сину, розрадь мене у важку хвилину, витри мої пекучі сльози, дай прихилити свою сиву голову до твого мужнього плеча… з любов’ю — твоя мама.