Учому особиста драма мартина бурули?

Головний, персонаж комедії- це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин - гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші - все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан - це не мужик..   у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.  мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму - "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.  розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля - беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.  висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.  головне - не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Моя любимая школа я так люблю ходить в школу там разные придметы и т д