Твір іван вишневецький вибір є завжди

Упоемі “іван вишенський” духовна реальність безсумнівна. утілена вона в образі головного персонажа, реального івана вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (о. баган). він своїми потужними “духовними струменями” (вислів і. франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. і. бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем і. франка з “реалізмоцентричних позицій”. ольга куца, д. філол. н., проф. кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства тернопільського національного педагогічного університету імені володимира гнатюка  постановка наукової проблеми та її значення. поема івана франка “іван вишенський” (1900) розширювала “духовий простір” української літератури, ілюструвала стривоженість автора вічними питаннями буття, поставала “власною духовою сповіддю і сповіддю душі, розіп’ятої на перехресті епохи” [9, 243]. дослідників цікавили насамперед світоглядні засади цієї “розкішної річи” (в. самійленко). д. донцов, наприклад, писав, що в час “івана вишенського” і. франко, між вірою та раціоналізмом, так і не збагнув “високого аскетизму” середньовіччя. к. чехович зазначав, що автор поеми в 1900 р. ще не вірив “в об’єктивну вартість і вплив молитви”. сучасна дослідниця я. мельник, з’ясовуючи деякі “темні місця” поеми, розглядає “феномен містичного фіналу «івана вишенського» як свідчення самозаперечення автора його rасіо” [8, 201]. загалом же в поемі неможливо було приховати, за є. сверстюком, “духового змісту, який є головним”. уже ці висловлювання деякі підстави розглядати “івана вишенського” в руслі духовного реалізму.  читайте також:   постать івана вишенського крізь призму етико-антропологічної концепції івана франка мета статті полягає в дослідженні визначальних рис духовного реалізму – як трансісторичного творчого принципу – в поемі і. франка.  за методологічними в. захарова, о. любомудрова, і. єсаулова, м. дунаєва й інших, суть духовного реалізму полягає в художньому освоєнні духовної реальності. “духовний” тут − це “строго християнська духовність як якість тієї сфери особистості, яка спрямовує її до бога, відповідає за її зв’язок із трансцендентним началом” [7, 39]. зрозуміло, що духовний реалізм є явищем іншого семантичного ряду, ніж, наприклад, сентименталізм, романтизм чи реалізм: “йдеться про трансісторичний творчий принцип, який проявляється в літературі й мистецтві християнського типу культури” [5].  у поемі “іван вишенський” духовна реальність безсумнівна. утілена вона в образі головного персонажа, реального івана вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (о. баган). він своїми потужними “духовними струменями” (вислів і. франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. і. бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем і. франка з “реалізмоцентричних позицій”. на “стилістичну двоплановість” їх указував а. скоць. т. гундорова підкреслювала, що поема “іван вишенський” пронизана “новою, неоромантично-символічною образністю”. ю. бойко писав, що в пошуках “нової літературної дійсності” виявилася “перспективнішою” саме поема “іван вишенський”, у якій “використано імпресіоністичну техніку, але лише як літературну техніку, на службі розкриття психологічних борсань суворого українського аскета з атону” [2, 130].

Ровена розумна, дещо горда, добра, лагідна. вона вірна тим, кого любить, та з самого дитинства її виховували так, що жодне її бажання не було забуте, тобто усі її забаганки виконувались, тож вона звикла до цього, і активно використовує навички самоконтролю.