Твір на тему "поетичність образу ярославни"

Серед мужніх воїнів особливе місце у «слові» посідає образ ярославни,  який приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил природи (вітру-вітровію, дніпра-славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті ігорю. княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому «кривавії рани на дужому його тілі». ярославна турбується про визволення не лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в полон. отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою відданістю, вірністю, а й благородством людської душі.       в образі ярославни змальовано реальну  історичну  особу — дочку галицького князя ярослава осмомисла єфросинію. до цього образу, який став символом вірності та кохання, зверта¬лися і звертаються у своїй творчості багато митців. переспіви «плачу ярославни» зробили тарас шевченко, маркіян шашкевич, павло тичина та інші поети.   образ руської землі у творі персоніфікований. автор захоплюється її безмежними просторами — опис подій у різних кінцях русі, що відбуваються одночасно: «коні іржуть задзвенить слава в києві. труби трублять в новгороді — стяги в путивлі». глибоким патріотизмом сповнені слова, які кілька разів повторюються у «слові»: руськая земле, уже за горами єси! »      явища природи у «слові» одухотворені, рослини, звірі й птахи разом з героями живуть, сумують. коли ігор потрапив у полон, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось». річка донець є руському князеві визво¬литися з неволі, охороняє його від небезпеки.у поемі поєдналися християнські та язичницькі мотиви, у яких відбилися стародавні вірування наших предків, імена язичницьких богів (дажбог, хоре, стрибог, велес), східнослов'янські міфологічні образи (обида, жля, карна). у кінці твору згадано і християнського бога, який показує ігореві шлях із землі половецької на землю руську.     «» тісно пов'язане з усною народною творчістю, що засвідчують народнопоетичні засоби. з фольклору запозичені автором постійні епітети: сірий вовк, сизий орел, чорна хмара, синє море; порівняння: кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані. зближує «» з народною піснею вживання тавтології: труби трублять, мости мостити, ні мислю помислити, а плач ярославни нагадує пісні-голосіння.     часто для означення того самого явища використовується певний образ, що стає символом. так, зозуля — символ охопленої тугою жінки; ворон — символ горя, нещастя; сокіл — символ доброго молодця, витязя; сонце, місяць — символи князів руськ. за ідейно-художніми якостями «» не поступається найвидатнішим прадавнім пам'яткам німецької, французької, іспанської, грузинської літератур. зміст поеми актуальний і в наш час, бо підносить глибокопатріотичну ідею єдності, монолітності народу.

Події у драмі відбуваються протягом кількох тижнів в середині XIX століття у родині багатого орендатора землі.