Написать сочинение(вежливость на каждый день)!

Что такое вежливость? однажды мы с другом поспорили, что же такое вежливость? друг утверждал: «вежливость, она и есть вежливость, и ничего больше. не плюй на пол, не чешись, не груби, ну и так далее — вот ты и воспитанный человек, вот и вся наука, что тут еще философию разводить? » в пылу спора неожиданно друг назвал «вежливость» фило­софией. и я подумал: а ведь манеры человека — это действи­тельно философия поведения. кстати, книги о хорошем тоне — от древних до новейших — в библиотеках стоят именно в разделе философии, этики. «эти­ка», «этикет» — слова одного корня. хорошие манеры — это этичное отношение к людям, дурные — неэтичное. вежливость имеет свои законы, которые нужно знать, не от­крывать заново каждый день. каждое поколение не изобретает заново алфавит, цифры, не открывает вновь законы естествен­ных наук. точно так же, мне думается, не лишним будет вспомнить несложную, но каждому нужную науку повседневных челове­ческих взаимоотношений. к примеру, в троллейбус вошла пожилая женщина, свобод­ных мест нет, и у нормального молодого человека естественно возникает мысль уступить ей место. мы часто спорим, что такое хорошие манеры, не равнознач­ны ли они жеманству? и что же? некоторые запальчиво заяв­ляют: «одно дело манеры, другое — истинная душевная красо­та. была бы душа хорошая — остальное приложится». другие оправдываются: «хамство оскорбляет, травмирует, нервную систему расшатывает, так что давайте, друзья, будем взаимно вежливы ». конечно, бывает, что за внешней грубоватостью скрывается тонкая, нежная душа. а если бы этой внешней грубоватости не было, разве тот же человек не выиграл бы в наших глазах? случа­ется, конечно, и наоборот: хорошие манеры прикрывают чер­ствость и бессердечие. но тут нужно обращать внимание именно на черствость и бессердечие, а не на внешне благопристойные ма­неры, их прикрывающие.

Объяснение:

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям — романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну фантастику, жахливі картини кріпосницької дійсності, страждання простих людей, їх загибель; показували протест бідняків проти гноблення, сваволі поміщиків.

Так у романтичних творах Т. Шевченка "Причинна", "Тополя", "Утоплена" змальовані селянські дівчата, які прагнуть до щастя, але не досягають його. Автор переживає за своїх героїв, показує їх трагічну загибель. Цим він протестує проти жорстокої дійсності. Шевченко використовує народну творчість, фантастику: героїні перетворюються на тополю, лілею, стають жертвами русалок тощо.

У поемі "Гайдамаки" чітко проступають елементи романтизму в характеристиці гайдамаків, їх розправі з шляхтою. Ці елементи характерні не тільки для ранньої творчості. Так у творах пізнішого періоду вони теж помітні: "Лілея", "Русалка", "Княжна", "Марина", "Іржавець".

Прогресивний романтизм знайшов своє відображення і в творчості Маркіяна Шашкевича. У віршах він оспівує героїзм народу проти польської шляхти ("Наливайко", "Хмельницького обступленіє Львова").

Одним з перших поетів-романтиків виступив Л. Боровиковський. Він розробляє мотиви, взяті із побутових та історичних пісень: спроба приворожити хлопця, розлука дівчини із козаком; самогубство молодої жінки, яка не діждалася милого; смерть козака на чужині ("Чорноморець", "Розставання", "Чарівниця"...).

У творах на історичні теми він змальовує гайдамаків, Семена Палія, Богдана Хмельницького.

Найкращим твором П. Куліша-романіста є оповідання "Орися", у якому він переносить у старосвітську Україну події Гомерової "Одіссеї". У текст автор уводить романтичну легенду про золоторогих турів і зачарованого князя.

Романтичні твори українських письменників сприяли розвитку та утвердженню реалізму, народності в літературі.