Нужно твір "природна та цивілізована людина в розумінні вольтера"

Дія повісті «простодушний» (xvii 67) повністю розгорталася у франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території європи. незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно-простежувалася його сатирична спрямованість. у філософських повістях вольтера даремно шукав психологізм, занурення у душе­вний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподіб­ний сюжет. головне в них — загострене сатиричне зображення соціального зла, жорс­токості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. цією суворою реальністю перевірялися справжня цінність філософських витлумачень світу. звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизала усю творчість вольтера — його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. при всій своїй злободенності вона глибоко проникала у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходили за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник. • повість побудована у формі «адаптації» «природної людини», не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — це процес перетво­рення простодушного на звичайну людину. • «природна людина» — «штучна» людина (продукт цивілізації) — головна су­перечність твору. • у повісті «вольтер» полемізував із ж.-ж. руссо — творцем теорії про «приро­дну людину» та згубний вплив цивілізації на неї. головний герой «філософської повісті» належав до «нецивілізованого» індіан­ського племені гуронів і потрапив до франції випадково. все, що звичне для «циві­лізованих» французів, викликало в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім'ям героя). в центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечи­ли здоровому глузду, природному єству людини: «його розум, не викривлений по­милками, зберіг усю свою природну прямизну. він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають». природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобо­нами. в основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). вольтер порушив питання про роль церковного життя для морального стану су­спільства, яке висвітлювалося як в плані окремої людини, так і всієї держави, кері­вного апарату., юстиції. головна сюжетна лінія — історія кохання простака і юної вродливої сент-ів. спочатку події відбувалися в нижній бретані, в пріораті гірської богоматері. свої­ми наївними, але влучними судженнями гурон, сам того не знаючи, викривав різ­номанітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. у другій половині твору простак, відзначившись у битві з ійцями, що напа­ли на узбережжя, вирушив в париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозво­лом одружитися з коханою сент-ів. проте «природний розум» не міг знайти спіль­ної мови ні з «державним розумом», ані з «конфесійним розумом». всі можновладці, до яких звертався простак, а за ним і сент-ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. все суспільство розподілене на ворогуючі релі­гійні групи. тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егої­стична позиція, що вела до особистого збагачення. вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його мора­льнішим і щасливішим. твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості ка­толицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи климента xiv орден не був розпущений зовсім (xvii 73). поблажливіше вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень гордон. іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від нау­кових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ. співчутливо згадували вольтер і про гугенотів. луї xiv, розірвавши «нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу — силенну рук, які могли б служити йому». оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною». повість закінчилася трагічно для її героїв. маленька людина виявилася ціл­ком беззахисною перед свавіллям можновладців. всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані дер­жавною машиною. позиція ійських моралістів — шефтсбері, річардсона, дефо та інших — не витримала перевірки сарказмом вольтера.

Пословицами и поговорками охвачена вся жизнь человека. можно услышать выражения о природе, науке, уме, работе, знании, друзьях, морали, характере и т. п.. мудрые, зарифмованные слова нам много информации, развивают внимательность («век живи - век учись»). их легко запомнить. пословицы учат нас, как правильно вести себя. они достойно и остроумно отвечать на моих одноклассников («не бойся умного врага, а бойся глупого приятеля»). мне хотелось бы знать все пословицы и поговорки (что, наверное, невозможно), так как это бы поставить авторитет, ум и знания наших предков себе на службу. каждый народ стремится передать свой многовековой опыт последующим поколениям. когда не было письменности, люди делали это с песен, сказок, преданий. но особая мудрость, наблюдат