Какие страны были участниками северной войны?

Ассирією, як уже зазначалося, називають гірську частину на півночі Дворіччя. Її центром було місто Ашшур, яке розташовувалося у середній течії річки Тигр. У XVIII ст. до н.е. Ассирію захопив давньовавилонський цар Хаммурапі. Ослаблення та занепад Давньовавилонської держави дали можливість ассирійцям у XIV ст. до н.е. розпочати будівництво власної держави. Вона постала у безперервних війнах із сусідами.

Формування міцного фізично, войовничого та завжди готового до запеклої боротьби за своє існування народу було пов'язане з тим, що Ассирія першою приймала удари завойовників, які йшли у Дворіччя із заходу. Ассирійці зажили слави одного з найжорстокіших народів давнини. Вони не тільки вбивали полонених, захисників міст, а й вивозили із завойованої країни правлячу верхівку, чиновників і ремісників. Цим самим надовго унеможливлювали спротив підкорених. Але жорстокість ассирійців, що демонструвала їхню силу, була водночас і їхньою слабкістю – підкорені ніколи не могли змиритися із пануванням завойовників.

2. Господарське життя та суспільство ассирійців

Як і в Давньовавилонському царстві, основними виробниками в Ассирії були землеробські общини. їм належала більша частина земель у державі. Власниками іншої були царі, їхнє оточення та багатії. Общини складалися з кількох поколінь найближчих родичів. Общинна земля позначалася межею, а всередині поділялася на дрібні ділянки, кожну з яких обробляла одна родина. Крім селянських, існували царські та храмові господарства. Зазвичай обробляли ці землі раби або збіднілі селяни. Як і в інших давніх державах, рабами в Ассирії ставали боржники в військовополонені.

Заняття землеробством було досить успішним. Ассирійці використовували плуг, у долинах річок вирощувала пшеницю та ячмінь. На південних схилах гір закладала виноградники й сади. Вони також розводили велику рогату худобу, овець і кіз, любили полювати.

Високого рівня розвитку досягло ремесло. Вважається, що саме ассирійці першими у Дворіччі навчилися виплавляти залізо. Славилися своєю майстерністю їхні зброярі. Вироби з металу, продукти тваринництва становили основну частину товарів, якими торгували ассирійці. Крім того, вони перепродували товари з інших країн, збували награбоване у війнах. Торгівля і лихварство були основними джерелами, за рахунок яких утримувалася армія Ассирії.

Верхівка ассирійського суспільства складалася з багатої знаті, жерців, купців і чиновників. На чолі держави стояв цар, що зосереджував у своїх руках необмежену владу. Він карав і милував, розпоряджався державним майном, очолював військові походи.

Після вдалого військового походу цар мав скласти богам звіт про похід і передати частину здобичі на користь храму. Ритуальним обов'язком царя було полювання на левів. Під час полювання левів випускали з кліток в огороджений парк. Цар повинен був поцілити їх стрілою або навіть убити ритуальним ножем. Поруч із царем завжди перебували досвідчені лучники, як ігали за тим, щоб із царем нічого не трапилося. Парк оточували списоносці, які стримували численних глядачів. Такі сцени зображено на багатьох ассирійських рельєфах.

3. Ассирійська армія

Ассирія першою озброїла свою армію залізною зброєю, що давало їй перевагу перед іншими арміями. Ассирійський воїн мав гостроверхий мідний шолом, довгий спис із залізним вістрям, великий щит, оббитий бронзою, металеві захисні пластини на ногах. Від ударів ворога його рятувала шкіряна куртка, на якій закріплювалися опуклі металеві пластини.

Грозою для ворогів була також ассирійська кіннота, для якої відбирали певні породи коней. Вчені вважають, що ассирійці вперше в історії людства в IX ст. до н.е. створили цей рід військ. Страшною зброєю ассирійців були бойові колісниці. Під час бою в колісниці перебувало три воїни: візник, лучник та зброєносець, який прикривав їх щитом. Воїни вміло використовували облогові башти й тарани для штурму міст.

Майже 270 років ассирійська армія не знала поразок. Добре організована й озброєна, вона підкорила величезні території, що перетворило Ассирію на могутню державу. Правителі таких могутніх країн, як Вавилон, Сирія, Урарту, Фінікія, а пізніше навіть царі Єгипту сплачували їй данину.