Написать краткую информацию о войне в 1812 году! ) надо

12 (24) июня 1812 г. 600-тысячная армия императора франции наполеона i, в которой насчитывалось 120 тыс. поляков, перешла р. неман и вторглась на территорию беларуси. чтобы добиться поддержки у польских и местных землевладельцев, наполеон накануне войны пообещал возродить речь посполитую в границах 1772 г. поэтому значительная часть местной шляхты не поддерживала оборонительных мероприятий царской администрации и, в частности, сохранила продовольственные склады до прихода наполеоновских войск.отступление 1-й и 2-й российских армий под началом генералов м. барклая де толли и п. багратиона по землям сопровождалось боями с наполеоновскими войсками. они произошли под вишнево, ивенцом, борисовом, свислочью, игуменом, старым быховом. наиболее значительные сражения состоялись в районе м. мир и под кобрином. в боях под могилевом у деревень салтановка, дашковка и новоселки российские воины проявили образцы мужества и героизма. в составе российских войск сражалось значительное число белорусов. в июле 1812 г. большая часть беларуси (кроме южных уездов) была занята войсками наполеона.население беларуси разделилось в своих симпатиях: имелись как сторонники россии, так и наполеона. большинство шляхты симпатизировало наполеону и видело в нем воскресителя речи посполитой. весьма негативно отнеслась к наполеону православная церковь.масса крестьянства оставалась индифферентной и была лишь тем, как избежать ужасов войны, сохранить свое имущество. в начале часть крестьянства ждало от наполеона крепостного права (как произошло в польше, где крестьяне в 1807 г. получили личную свободу) и стали нападать на панские усадьбы. но наполеон не оправдал их надежд. он приказал высылать воинские команды для усмирения мятежников. многие крестьяне, забрав скот и имущество, уходили в леса, начинали партизанскую войну. наполеон вынужден был оставить в беларуси 100-тысячный отряд для борьбы с партизанами, охраны коммуникаций, сбора провианта и фуража.на территории беларуси создавались вооруженные формирования, которые воевали на противоположных сторонах. например, для армии наполеона были созданы четыре полка кавалерии, пять полков пехоты, гвардейский уланский полк и др. с другой стороны - в рядах войск под бородино, показывая образцы мужества и отваги, сражалось не менее 10 тыс. белорусов, которые были рекрутированы в армию. сотни юнкеров, унтерофицеров и рядовых литовского уланского полка за участие в битве под бородино получили военные награды. 1 июля 1812 г. в вильно была создана  комиссия временного великого княжества литовского  (правительство) из представителей местной шляхты. возглавил комиссию бывший председатель первого департамента минского главного суда каминский. минским губернатором стал польский аристократ брониковский. в витебской и могилевской губерниях были учреждены комиссии «польского правления», аппарат которых комплектовался польской шляхтой и подчинялся французскому командованию. в скором времени губернии были переименованы в департаменты, которыми французские губернаторы.основные тяготы войны легли на плечи крестьянства, которое стало объектом систематических реквизиций и обычного грабежа воюющих сторон. новая власть увеличивала поборы с населения, не забывая даже взыскать недоимки, образовавшиеся при власти. это вызывало все нарастающее недовольство населения. в немалой степени этому способствовало мародерство наполеоновских солдат. многие крестьяне становились партизанами, которые при удобном случае нападали на французских солдат. это партизанское движение доставило множество неприятностей оккупантам, чем объективно войскам.отступление французской армии проходило через территорию беларуси. в середине ноября армия наполеона подошла к борисову и начала переправляться через березину в районе д. студенки. здесь французы потеряли более 20 тыс. солдат и офицеров. 22 ноября возле молодечно был разбит последний отряд французской армии. из сморгони наполеон, покинув остатки своих войск, в одежде польского офицера бежал в париж.война принесла народу огромные бедствия. беларусь потеряла миллион жителей, то есть каждого четвертого. витебск, полоцк, гродно и другие населенные пункты были разграблены и сожжены. в минске в 1811 г. насчитывалось 11200 жителей, а в конце 1812 г. - только 3480. 12 декабря 1812 г. александр i подписал манифест, провозглашавший «забвение прошлого, всеобщее прощение». власти не стали преследовать ни участников войны против россии, ни тех, кто работал при наполеоне в органах . это спасло от разорения многие имения, предотвратило эмиграцию. дворянство вильно устроило в честь императора россии в том же зале, где несколько месяцев назад был такой же в честь наполеона.

Уромані м. ю. лермонтова «герой нашого часу» розповідається про життя і долю печоріна – людини, що розчарувалася в житті, людини, якій все набридло. автор розкриває його фізичну і моральну загибель. п'ять частин, з яких складається роман, розташовані не одна за однією поетапно, а в змішаному порядку. лермонтов представив свій твір як кілька оповідань і повістей, які об'єднує присутність одного героя – печоріна. якщо розташувати їх в часовому порядку, то можна простежити душевні переживання печоріна і наслідки цих переживань. спочатку він приїжджає в тамань – «найбільш кепське містечко із всіх приморських міст росії». тут він стає мимовільним свідком контрабанди та потрапляє у халепу, в якій його намагаються вбити, щоб уникнути доносу. але сам печорін і не збирався доносити на «чесних контрабандистів», він навіть шкодував, що потурбував їх: «як камінь, кинутий в гладке джерело, я стривожив їх спокій і, як камінь, ледь сам не пішов на дно! ». він вважав цю пригоду ще одним капризом долі. після пригод в тамані він потрапляє до п'ятигорська і зустрічає старого друга – грушницького. цю дружбу він називає «зовнішньою», ба знає, що в душі вони один одного недолюблюють, і заздалегідь передчуває наслідки: «я його також не люблю: я відчуваю, що ми коли-небудь з ним зіткнемося на вузькій дорозі, і одному з нас не минути лиха». і все ж якісь дружні почуття в ньому прокинулися після зустрічі з вернером. їх зближувало відчуття розчарованості, вони однаково дивилися на життя. доктор переконаний, що «в один прекрасний ранок він помре», а печорін говорить, що «в один препоганий вечір мав нещастя народитися». після зустрічі з мері печорін абсолютно байдуже висловлюється про неї. коли він зустрічається з вірою, в ньому колишні почуття, саме любов повертає його до життя. можливо, тому згодом він відчуває дивні почуття до мері. коли печорін дізнався про від'їзд віри, він намагався її повернути, але, зрозумівши, що все безглуздо, гірко шкодував про це. це випробування долі було ударом, вибухом почуттів для печоріна: «і довго лежав нерухомо, і плакав гірко, не намагаючись утримувати сліз і ридань; я думав, груди мої розірвуться; вся моя твердість, вся моя холоднокровність – зникли як дим. душа знесилила, розум замовк, і якщо б в цю хвилину хтось мене побачив, він би з презирством відвернувся». дійсно, після цього емоційного вибуху його почуття охололи. печорін потрапляє у фортецю. бела печоріну була цікава тільки тоді, коли вона була недоступна. коли вона полюбила його, вона йому просто набридла: «любов дикунки трохи краще любові знатної панночки». почуття печоріна охололи, завмерли, застигли. до нього знову повернулося розчарування. у частині «фаталіст» печорін лише описує історію випадкової загибелі поручика вулича. при зустрічі з максимом максимович печорін вже абсолютно бездушна людина, якій все нудно і набридло. він байдуже ставиться до всіх оточуючих його людей, також і до свого колишнього друга. із слів оповідача ми дізнаємося, що печорін незабаром у дорозі з персії вмирає. печорін дуже схожий з героєм роману пушкіна – євгеном онєгіним. тільки в онєгіні, завдяки любові до тетяни, поступово прокидається душа, печорін же, навпаки, йде до загибелі. вірш лермонтова «і нудно, і » багато в чому вторить ідеям роману та ідеям самого героя. його рядки – думки печоріна. і після всього пережитого він розуміє, що життя – «порожній і дурний жарт».