"казка про яблуню і березу"-розвиток мовлення 2клас.

                                      на узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. і зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно: —      чом я дике? я не дике! скоро виросту велике. нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички, що прозора наче із зернятка я зросло. ось довкола ліс може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не ві, не тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало: —      ти із яблука, що впало. до землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі! засміялись лопухи: —      хі-хі-хі! хи-хи-хи! з неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід! але йшов узліссям дід. з корячка води напився і на дичку задивився: «непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. в бур'янах густих вона, але в корені мі» вирвав дід скрізь лопухи і сказав: —      роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене! і коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. а на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. і зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. дозрівали на осонні білі яблука й червоні. от і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.

Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. усі односельці вважали павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. і якщо з павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.