Твір миниатюра "мій обов*язок перед природою"

Мій обов'язок перед природою мова землі земля прокидається щороку від сну. здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. тоді настає справжня весна. а ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «бережіть мене, я багата, я родюча. піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. сьогодні ми цю святість утратили. ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. і ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики свої недопалки. рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром

Він усвідомлював, що він зараз скоріш гетьман мазепа, а не  полковник чечел, про якого цар навіть  і не чув.