Твір" як поводитися .щоб тебе поважали люди? "

мені дуже часто зустрічались люди, які намагались викликати до себе повагу за крику. у більшості випадків такі старання зводяться до нуля. криком неможливо викликати повагу! вас швидше за все будуть просто боятися. а при найменшій слабкості з вашого боку просто «потоплять»! , крик – це, м’яко кажучи, не найкращий спосіб заробити собі авторитет в очах інших людей. уявіть собі ситуацію: ви захворіли і втратили вашу єдину зброю – голос! і що ж тоді? якими ще засобами ви скористаєтесь! всі, кому ваш крик давно набрид, зможуть сказати вам все, що думають, не боячись почути у відповідь грізний бас. є люди, які, не промовивши ні слова, змушують вас схиляти перед ними голову! це люди діла! найкращий спосіб добитись поваги – це самореалізуватися, досягти чогось у житті, здобути хороший життєвий досвід. мій батько завжди мені говорив: «повагу треба заслужити! ». існує й інша народна мудрість: «сивина голови перед собою хилить! ». сивина в цьому випадку виступає скоріше уособленням мудрості, аніж кольором вашого волосся чи датою народження у паспорті. але признання і повага можуть прийти і до того, як у вас почне сивіти волосся. і для цього потрібно зовсім не багато, достатньо лише знати трошки більше, вміти трошки більше, бачити трошки більше, ніж ті, від кого ви очікуєте цієї поваги. отож ставте планку повище, і вперед! але пам’ятайте: «знайдіть собі гідний авторитет! бо неможливо переплюнути того, від кого вчитеся усьому! ».

  переказ тексту "під вікном", у якому розповідається про хлопчика, калину й бузину пропоную виконати так:

  у веснянім буянні біліли сади. цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. сяяла білим цвітом сумна черемха. зазвичай усі ці кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, проте тієї весни вони чомусь цвіли разом. пелюстки весняних квітів україни білою метелицею вихорились над землею. усе навколо світилось і сяяло.  

  була ніч. місяць виплив з-поза обрію на перистих хмаринах, на подраних небесних пуховиках. блиснула синім вогнем ріка. усе довкола засвітилося сумним і спокійним світлом. навкруги завидніло, неначе вдень, адже все навколо було біле.  

  михайлик переліз через паркан садиби і опинився в старому вишневому садку. тут над усім панував той самий місяць. під ногами перекочувались місячні плями, пересіяні через гілля та листя вишень, яке нахилялось од вітру.  

  хлопець йшов, мов кіт по стерні, а потім скрадався до заплетеного хмелем будинку, до вікна на другому поверсі.  

  михайлик незчувся, як ззаду хтось підійшов. пролунав вражений вигук: «михайле! » перед хлопцем стояла його матуся. шануючи предківські приписи чемності, мати тягла михайла геть від того вікна, розпитуючи, коли ж він зашле до дівчини старостів.