Роль української народної пісні в житті народу

Вжитті українського народу пісні займають окреме місце. українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. вони розпові про цілі епохи в історії українського народу. в них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. розпові пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. з пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. пісні мали і символічне значення. вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні. український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. і тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.

До основ'яненка б'ють пороги; місяць сходить,  як і перше   нема січі, пропав і той,  хто всім верховодив!   нема січі; очерети  у дніпра питають:   «де то наші діти ділись,  де вони гуляють? »  чайка скиглить літаючи,  мов за дітьми плаче;   сонце гріє, вітер віє  на степу козачім.  на тім степу скрізь могили  стоять та сумують;   питаються у буйного:   «де наші панують?   де панують, бенкетують?   де ви забарились?   вернітеся! дивітеся —  жита похилились,  де паслися ваші коні,  де тирса шуміла,  де кров ляха, татарина  морем червоніла —  вернітеся! » — «не вернуться!   заграло, сказало  синє море.— не вернуться,  навіки пропали! »  правда, море, правда, синє!   такая їх доля:   не вернуться сподівані,  не вернеться воля,  не вернуться запорожці,  не встануть гетьмани,  не покриють україну  червоні жупани!   обідрана, сиротою  понад дніпром плаче;   тяжко-важко сиротині,  а ніхто не   тілько ворог, щ.о сміє  смійся, лютий враже!   та не дуже, бо все гине,—  слава не поляже;   не поляже, а розкаже,  що діялось в світі,  чия правда, чия кривда  і чиї ми діти.  наша дума, наша пісня  не вмре, не   от де, люде, наша слава,  слава україни!   без золота, без каменю,  без хитрої мови,  а голосна та правдива,  як господа слово.  чи так, батьку отамане?   чи правду співаю?   ех, якби- та що й казать?   кебети не маю.  а до того — московщина,  кругом чужі люде.  «не потурай»,— може, скажеш,  та що з того буде?   насміються на псалом той,  що виллю сльозами;   насмі тяжко, батьку,  жити з ворогами!   поборовся б і я, може,  якби малось сили;   заспівав би,— був голосок,  та позички з'їли.  отаке-то лихо тяжке,  батьку ти мій, друже!   блуджу в снігах та сам собі:   «ой не шуми, луже! »  не втну більше. а ти, батьку,  як сам здоров знаєш;   тебе люде поважають,  добрий голос маєш;   співай же їм, мій голубе,  про січ, про могили,  коли яку насипали,  кого положили.  про старину, про те диво,  що було, минуло —  утни, батьку, щоб нехотя  на ввесь світ почули,  що діялось в україні,  за що ,  за що слава козацькая  на всім світі стала!   утни, батьку, орле сизий!   нехай я заплачу,  нехай свою україну  я ще раз побачу,  нехай ще раз послухаю,  як те море грає,  як дівчина під вербою  гриця заспіває.  нехай ще раз усміхнеться  серце на чужині,  поки ляже в чужу землю,  в чужій домовині. тема «до основ’яненка»:   відтворення спогадів поета про старожитню україну, запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю. ідея «до основ’яненка»:   прохання до основ’яненка оспівувати історію рідного краю, запорозьку січ, пробуджувати національну свідомість українців. основна думка:   т. шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що україна знову може стати самостійною державою, що її історія не закінчилася, вона продовжиться в майбутньому за справедливого суспільного ладу. жанр «до основ’яненка»:   вірш-послання віршований розмір «до основ’яненка»: ямб. художні засоби  «до основ’яненка» метафори:   «б’ють пороги, місяць сходить», «очерети питають у дніпра», «сонце гріє, вітер віє», «могили стоять та сумують», «тирса шуміла», «жита похилились», «заграло, сказало… море», «не вернеться воля», «не покриють україну червоні жупани! », «слава не поляже, а розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине…», «виллю сльозами», «позички з’їли», «слава стала…», «море грає», «усміхнеться серце». повтори:   «сходить… сходить», «вернітеся! », «не вернуться! », «правда… правда». риторичні запитання:   «де-то наші діти ділись, / де вони гуляють? », «де наші панують? / де панують, бенкетують? », «де ви забарились? », «чи так, батьку отамане? / чи правду співаю? / та що й казать? ». порівняння:   «чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче», «мова… голосна та правдива, як господа слово». риторичні оклики:   «вернітеся! », «не вернуться! », «не покриють україну червоні жупани! », «смійся, лютий враже! », «от де, люде, наша слава! слава україни! », «ех, якби-то! », «…батьку ти мій, друже! », «ой не шуми, луже! ». гіпербола:   «де кров ляха, татарина морем червоніла». звертання:   «смійся, лютий враже! », «от де, люде, наша слава», «чи так, батьку отамане? », «тяжко, батьку…», «батьку ти мій, друже! », «ой не шуми, луже! », «ти батьку…», «співай же їм, мій голубе», «утни, батьку, орле сизий! ». епітети:   «мова хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая». анафори:   «де…», «не вернуться…», «без…», «чи…», «за що…», «нехай…».