25 тому, хто напише мені есе на тему: "день, прожитий кожним із нас сьогодні, завтра стане історією – історією сучасності."

День, прожитий кожним із нас сьогодні, завтра стане історією – історією сучасності."           колись, коли я була ще зовсім малою і мені траплялося читати про видатних діячів, науковців, письменників або поетів україни та світу, я вважала їх не так людьми, як атлантами. ці люди видавались мені якимись дивними постатями, поглянувши на яких одразу розумієш – це видатна особистість. навіть їхні страждання (якщо такі були) здавалися мені епічними сюжетами. мені й на думку не спадало, що ці люди жили так само, як і ми: кохали, страждали, раділи, хворіли. для мене вони народжувалися для звитяги і помирали прикладом для майбутніх поколінь.           так я вважала досить довго. і от, приблизно півроку тому, я вперше чітко зрозуміла: ось вона історія. історія з великої букви. історія, яку пишемо ми і люди довкола нас. не лицарі, не боги, не міфічні істоти, а звичайні люди. ніщо в них чи в нас не видає чогось особливого, такого, про що, можливо, завтра чи післязавтра напишуть у книжках.           звісно, так на мене вплинули останні події в україні. але історія пишеться не лише в буремні часи, вона вистукує годинником кожного дня. і це велика відповідальність перед нащадками. це той тягар, який лягає на кожне покоління. хочемо ми того чи ні, наші нащадки житимуть, на нас, і аналізуватимуть усі наші лихі й добрі справи. а наш обов’язок написати нашу частинку історії якнайкраще. усвідомивши це, хочеться повторити давнє козацьке гасло: «шануймося, бо ми того варті! ».  

чччвтцщвтцршщйврцшйщр

Объяснение:

втцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрвтцщвтцршщйврцшйщрм