Cкласти розповідь про ранню осінь (є завдання 3 клас)

Рання осінь - це найулюбленіша моя пора року. ще стоять теплі дні, але листячко де-не-де вже жовтіє або червоніє. вже не так спекотно, як у серпні, і можна досхочу гуляти. у річці ще можна купатися, але ввечері вже прохолодно. пташки скоро попрямують на південь, зимувати. першими відлетять ластівки. я люблю осінь ще й за те, що найсмачніші яблука - осінні. а ще повсюди величезні кавуни та дині. осінні квіти вражають своїм різнобарв'ям. рання осінь, на мій погляд - найкрасивіша пора року.    

Україна, її доля, її майбуття — головна тема творчості видатного українського поета В. Стуса. Про що б поет не писав, чи то про матір, чи то про сина, дружину, самотність свою у чужих краях — він пише про рідну землю, згадуючи її з ностальгією. В одному з листів до Андрія Малишка він писав: "Я визнаю, що заради щастя

рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним хлібом — "Жагою" Рильського, Вашим віршем "Батьківщино моя..."

Але якою бачить у своїх мріях Україну поет? Чи тією зацькованою й настрашеною, задушеною тортурами країною, що раз за разом викидала його за свої межі, не маючи сміливості вшанувати палку любов до себе нещасного сина? Чи іншою, світлою, чистою, гордою, віками омріяною своїми митцями? Відповімо на це питання словами поета:

І собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми...

Поет бачить Батьківщину зовсім не такою, якою вона є насправді, прозираючи своїм поетичним натхненням далеко вперед. Та в поезіях табірного п'ятнадцятиліття біль розлуки з Україною поступово стає болем очужіння, Україна немовби відсторонює мученика від себе, не хоче вивищитися до його страждання, стати гідною самої себе:

Яка нестерпна рідна чужина,

цей погар раю, храм, зазналий скверни.

Ти повернувся, але край не верне —

йому за труну пітьма кам'яна.

Очужіння рідної Батьківщини перетворюється для поета на ще страшнішу муку, ніж розлука з нею, бо там, у засланні, у таборах, йому потрібен ідеал, задля якого мусить страждати, йому потрібна підтримка, натхнення. Повернення у рідний край розчаровує. Ні, він не зрадив Україну, він, навпаки, любить її такою, якою тепер вона не може бути, плазуючи перед чобітьми, що її топчуть:

Стала невпізнанна уся моя Батьківщина кохана,

що знаною здавалася здаля...

і світ нехитрий, в якому люди не живуть, а сплять...

Біль за Вітчизну, почуття гіркоти й смутку сповнюють серце поета, який все своє життя віддає боротьбі за власні переконання:

За стодолями Вітчизна,

перестрашене пташа,

то мій трунок і трутизна,

нею витліла душа.

Вітчизну Стус сприймає у дусі романтичної шевченківської традиції. Україна — це рай, але рай сплюндрований. Тому образ України протиставляється образам тюрми-Колими, чужині, але, з іншого боку, і доповнює їх саме через свою сплюндрованість.

Майбуття України Стус інколи зображує як майбутнє пекло, і це тривожить поета більше за власне життя. Безмежна любов до рідної землі, українського народу, краю свого змушує митця ставитися до них з найвищою долею вимогливості, доскіпливо дивлячись на темні сторінки історії, не прощаючи їх.

Образ України у творчості поета всеохопний і є синонімічним з поняттями "життя", "світ". І це вже не любов, а та найвища відповідальність за землю, на якій ти мав щастя чи нещасть народитися, якою визначається громадянин, ні,Громадянин, саме з великої літери.