Написать 4 пословицы про украиньску мову

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.більше діла — менше слів.будь господарем своєму слову.мовивши слово, треба бути йому паном.слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.від красних слів язик не відсохне.від солодких слів кислиці не посолодшають.від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.від теплого слова і лід розмерзається.вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.впік мене тим словом, не треба й вогню.гостре словечко коле сердечко.де мало слів, там більше правди.діла говорять голосніше, як слова.де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.добре слово краще, ніж готові гроші.добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.за грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.з пісні слова не і свого не вставляють.і від солодких слів буває гірко.кого не б'є слово, тому й палиця не .коня керують , а чоловіка — словами.красне слово — золотий ключ.лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів.краще  переконувати словами, як кулаками.м'які слова і камінь крушать.на ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.не кидай слова на вітер.не так то він діє, як тим словом сіє.шабля ранить тіло, а слово — душу.слово — не полова, язик — не помело.слова пристають, як горох до стінки.слово вилетить горобцем, а вернеться волом.слово — вітер, письмо — грунт.слово до ради, а руки — до звади.слово до слова — зложиться мова.слово може врятувати людину, слово може і вбити.слово старше, ніж гроші.удар забувається, а слово пам'ятається.хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.чиєсь одне слово губить діло.щире слово, добре діло душу й серце обігріло.як овечка: не мовить ні словечка., мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.перше погадай, потім повідай.що кому треба, той про те й теребить.байка байкою, а борщ стигне.чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.не те гріх, що в рот, а те, що з рота.язик до києва доведе, а в києві заблудить.дурний язик попереду розуму біжить.дурний язик — голові не приятель.

чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? звичайно, за її чудову життєдайну силу. але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. на щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.

колами слухаємо пісню,  яку створили композитор богдана фільц і поет микола сингаївський (її назва звучить, як щире зізнання, як урочиста клятва — «любимо землю свою»), у якій ідеться про красу української землі, у пам’яті зринають до болю знайомі краєвиди, широкі лани,; зелені діброви, мальовничі береги річок… влучно дібраними словами,; . наче чарівним пензлем, поет малює яскраву картину весняної україни. ми ніби на власні очі бачимо чисте блакитне небо, весняну землю, вкриту ніжною молодою зеленню і першими квітами. чому ця поезія така «промениста»? автор ніби «запалює» світло сонця у кожному чотиривірші: «квітне й радіє земля, сонце мережить поля. променем грає ріка, лине веснянка дзвінка».

так, слово поета зігріто любов’ю, шанобливим ставленням до землі, і синівською вдячністю за її безмежну доброту.  микола сингаївський оспівує вічний зв’язок природних стихій — сонця, вітру, води, без яких земля не змогла б уродити гарної пшениці.

автор оспівує ласкаве сонячне тепло. воно огортає навесні зелені лани і готує їх до нового врожаю. у пісні яскраво постає образ «сонячного світу», в якому уособлено мирну працю людини на рідній землі. чому, за висловом поета, земля «радіє»? ми ніби бачимо її посмішку у розмаїтті весняних квітів, у зеленому мереживі полів, у сонячних полисках річки. чи відповідає мелодія тому радісному настрою, що закладений у текст? безумовно. композитор, тонко сприйнявши піднесений тон поезії, творить відповідну музику. якщо спробувати визначити словами її характер, мабуть, відчуємо, як святково, урочисто, велично звучить ця пісня. композитор не випадково обирає світлу мажорну тональність, яка напрочуд вдало відповідає «сонячним» віршам. темп музики підсилює урочистість думок поета. плавно лине його мова про рідну землю. неквапливий, розмірений рух мелодії додає вагомості кожному поетичному рядку, посилює виразність кожного образу. але композитор уникає надмірної важкості «кроку» музики, обираючи для неї тридольний розмір.

мелодія рухається плавно, поступово стрімко, чи стрибкоподібно? вона, наче пташка, ширяє у весняному просторі: то злітає, то стрімко падає вниз. це створює відчуття радісного хвилювання. музика неначе «дихає» на повні груди. дзвінко й урочисто лунають голоси виконавців. світлим гімном красі рідного краю звучить ця пісня, сповнюючи наші серця найніжнішими почуттями до батьківської землі: «любимо сонячний світ, квіти у полі, в гаю. любимо неба блакить, любимо землю свою! »