Напишiть твiр-мiнiатюру"осiнь у моэму мiсти",викорустовуючи поданi cловосполучення : пишна осiнь,пожовкле листя,бабене лiто,рвучкий вiтер,дихати прохолодою.

ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила пишна-осінь.виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі.пожовкле листя  овіяло їх. у їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. а вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй, що незабаром опаде твоє листя. а я з нетерпінням чекаю бабине літо  яке ось ось ступе на поріг.прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці. ще пишніше розквітне твоя врода.кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то рвучий вітер завіє мені за комір, то збадьорить прозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів,і я починаю дихати прохолодою.я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.— “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”.і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.

дроби

матері

токарі

чабани

моря

вітра

очі

завдання

дощі

мрії

краї

сніги

кияни

вісті