Літературознавчий аналіз вірша тодося осьмачки -казка

розвиток  української  літератури  двадцятих років хх  століття  характеризується  бурхливим  розквітом.  в цей час з’явилися  нові молоді таланти, такі як поет символіст-романтик тодось осьмачка. феодосій степанович осьмачка народився у 1895 році на черкасщині. почав писати вірші в юному віці. вірш «казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «казка» тодося осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. це пісня, що її співає вразливе серце поета. 

ліричний герой «казки» -  поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку  . цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. ці образи настіли заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мрія­ти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. світ  ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.

міфічні образи, такі, як див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця,   прийшли до нас із сивої давнини, тут вони стають реальними та живими.

у «казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. здається, жодного патріотичного слова герой не про­мовляє, але любов до батьківщини проймає кожне поетичне сло­во, кожну поетичну думку. мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій метафорі криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-вітчизни.

вірш наповнений художніми засобами, які йому виразності,теплоти, натхнення.

це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.

метафори: трусив зорi див iз лану  у колиску; схиляв голову весняну  голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала  на малого; в купелi моє серце  залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця  впали в трави —  солов'ї їх покотили  на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть  у туманах;   дзвоню в роси, з поля босий  в синi гори.

порівняння: ,  нiби срiблом полоскала  тепле лоно.

поетичні повтори: як купала; як у полі.

у цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.

віршовий розмір «казки» - анапест (з пиррихієм).

його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій. 

Відповідь:

Пояснення:

Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді.  Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору.  

Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення.

Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади.

Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважа смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.  Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи.

Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.

Хани Пета і Бурунда — історичні постаті. Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який не скорився дикій силі завойовників.