Відгук на вірш "патріоти" в.самійленка

Сучасник івана франка, лесі українки, павла грабовського, володимир самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. у центрі його інтересів завжди була україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво володимир самійленко висміює у вірші «патріоти». сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». на словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». а третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної україни: вбачались йому патріотиіз купою слів голосних,а поруч мільйони голоти,і темність, і вбожество їх. але поет не схвалює і поведінку  третього юнака, хоч йому й болить безправне становище народу, його вбогість, темнота. автор вважає, що мало самого лише співчуття. справжній патріот — той, хто не сидить склавши руки, а бореться за краще життя, захищає народні інтереси. на цю ж тему написано сатиричний вірш «патріота іван». його герой сам себе вважає «благородним». він підлаштовується лід мужика, прагне говорити, як він, пише книжки про народ, захоплено цитує вичитане, хвалить тих, хто служить вітчизні. як і йому подібні «патріоти», іван клянеться в любові до селянина, а сам тільки й дбає, що про власну користь та збагачення: що за славний патріота наш іван, якби хто знав! тільки що роззявить рота, про народ уже й почав, а казать промову стане, то не жди, щоб був кінець. він і сам колись пристане до роботи… в гаманець. вибири собі речення

ответ:Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму "97".

Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.

В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий "колишній українець", у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то "третій сорт", а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з "плебейського" стану. Мина Мазайло, службовець тресту "Донвугілля", соромиться свого "малоросійського" походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: "Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать "благородно": Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, "як віспа на житті..." Розпач вчувається у її словах: "Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?"

Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.