Написать письменную работу 1. можно ли считать, что абрамов ,носов, казаков погружают читателя в сложные и всегда существующие на земле проблемы? 2. как я понимаю благородство ( казаков "тихое утро" , мирнев "ночью") одно любое

Квасницын,все г.г. 

Раніше я не замислювалась над сутність цього поняття, над своєю українською самосвідомістю, над глибиною свого патріотизму. я навчалася в українській гімназії, виховувалась в українофільній, але майже російськомовній родині, добре знаю українську мову, деякі традиції та звичаї, з дитинства знала гімн, оскільки так мене виховували з малих років. і я вважала, що це норма для кожного громадянина. але після останніх подій я с подивом побачила, що велика частина жителів мого міста навіть цього не знають , не хочуть знати, і навіть ненавидять країну де живуть. я не знаю, як можна народитися і жити в країні, все життя користуватися всіма її благами і не поважати і не любити цю землю! зараз я впевнилася, що просто жити в україні та любити її, толерантно ставитися до своїх земляків, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. це норма для кожного громадянина своєї країни. я кожного дня переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні корисні справи для своєї батьківщини , для її зміцнення та розвитку і рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду. я вважаю, що ці люди — це жителі з низьким рівнем свідомості, це вороги моєї батьківщини , які сіють ворожнечу навколо своїх співвітчизників , пригнічують своїх співгромадян. мої однолітки та знайомі часто говорять про «бандерівців» та «нацистів». я їм намагаюся довести, що не треба плутати націоналізм з нацизмом . націоналізм – це любов до своєї нації, а нацизм – ненависть до всіх інших. я часто приймаю участь у суперечках та бесідах з ними про сучасні події, намагаюся переконати людей , приводжу різні історичні факти. часто в таких розмовах я задавала питання: « чому коли росіянин захищає свою країну – він патріот, а коли українець захищає свою країну від чужинців — нападників – він «фашист» ? ». «чому коли росіянин говорить на російській мові – він «просто », а коли українець розмовляє на українській мові – він «петлюра недобитий», «бандерівець», «націоналіст» ? » «чому, коли росіяни лізуть до нас, в чужу країну, воювати , вони – патріоти, які відстоюють інтереси своїх громадян. а коли ми захищаємося або ємо своїй армії – ми «хунта»? ». але з цими людьми дуже важко розмовляти, у них ненормальне, нездорове сприйняття реальності. і логічних відповідей на ці та багато інших запитань отримати неможливо. про патріотизм судять не по словам, а по справах людини. почуття патріотизму є виявом гордості за свою батьківщину, за матеріальні й духовні досягнення свого народу, готовність ставити інтереси своєї вітчизни вище за свої власні. я переконана, що зараз кожен повинен посилено працювати на благо держави. я не можу піти на війну, купити бтр або тепловізор. але зараз важливий кожен, навіть самий маленький внесок у хід війни. ми разом зі своїми друзями різними способами ємо нашим солдатам, які біля нашого міста: відвідуємо їх на блок-постах, приймаємо участь у волонтерській діяльності, підтримуємо зв’язки з хлопцями з західної україни з організації «будуємо україну разом», ходимо на народне віче відстоювати свої права, проводимо різні акції, спрямовані на збір грошей та речей для армії. наша велика проблема в тому, що за 23 роки незалежності у нас не було загальнонаціональних цілей і більшість людей сходу не відчували себе як громадяни держави, як націю; не виховувалася гордість за свою країну; не пишалися нею, а все оглядалися на «братів». ми розплодили велику кількість анти-патріотів, зрадників, ненависників україни. і зараз за це ми платимо величезну ціну — у цій війні гинуть найяскравіші патріоти, цвіт нашої нації. я впевнена, що саме жителі донбасу винні в цій війні. в нашу спільну домівку вона прийшла через те, що вони дуже голосно кричали «росія». і ось вона прийшла, ця гидка, імперська росія зі своїми чеченцями і зброєю. саме вони покликали війну в мою україну і мають проклясти себе за це. за роки незалежності в україні не було ні одного теракту, військових сутичок. але вони хотіли «жити як в росії». і ось воно: «ласкаво просимо» у пекло і руїни. жоден українець тепер не може почувати себе у безпеці. але тепер у нас є ціль – побудувати суспільство, протилежне російському. і ми маємо подякувати росії хоча б за те, що вона показала більшості з нас наскільки ми любимо свою землю; за те, що з руїн відродилася українська армія і показала на весь світ силу духу українського солдата, який може без зброї зупинити армію агресора; що виявила величезну кількість патріотів нашої батьківщини, за те, що згуртувала наш народ. я переконана, що народ який не має національної свідомості – це гній на якому проростають інші нації і народи. і я вірю, що з такою кількість патріотів україна переможе у цій страшній війні. бо україна – це така країна, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані, сильні духом жінки, де прапор має два кольори світу – небесний та сонячний. і ніхто ніколи не зламає цих людей. а якщо ми і встанемо на коліна – то тільки перед богом! слава україні!