Твір- роздум у публіцистичному стилі на тему: природа в моєму житті

Ми живемо на четвертому поверсі. вікна нашої квартири виходять у двір, що густо засаджений тополями. більшість тополь старі, посаджені після війни. усім гарні ці тополі, але на початку літа вони багато незручностей. пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. ми з хлопчиками любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи, пожирають білизну. одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати. примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася шпаківня. дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов кабіна ліфта. пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї кімнати. я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали горобці. може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов, шпаки. а може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. як би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним птахам. на її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так воркотали ранками, що не давали спати. ця тополя була немов членом нашої родини. відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух забивається в різні куточки квартири. а восени жовте листя засипало підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом. , я казав тополі: «доброго ранку! », бажав спокійної ночі. словом, ми дружили.але час невблаганно руйнував дерево: обсипалася кора, після сильного вітру одна з товстих гілок обломилася і з гуркотом упала на землю. багато гілок навесні вже не покривалися листям. і ось одного разу у двір приїхала бригада робітників, які спиляли дерево. здавалося, ми осиротіли. перед вікном утворилася порожнеча, кімната стала незвично світлою, але в ній мені було незатишно, я почував себе самотнім, хоча всі мої і знаходилися поруч.я зі смутком згадував пташиний будиночок напроти мого вікна, його мешканців, що уже ніколи в ньому не оселяться. від шпаківні залишилися одні уламки, які незабаром забрали разом зі спиляним деревом.на сімейній раді ми вирішили зробити шпаківню і прикріпити її до тополі, що набирає силу, недалеко від нашого під’їзду. «цікаво, за скільки років підніметься шпаківня до рівня нашого поверху? » — цікавлюся я в тата. «побачимо, — каже він. — у дерев, як і в людей, свій вік. наше життя важко уявити без зелених друзів»

[м' й а к і] [л а с т о в и н: я] [м о д е л' й е р]