Допиши порівняння. укомині гуде,і руки такі теплі,

У  комині гуде,неначе в полі гудуть комбайнери, мамині  руки  такі теплі,як сонечка  весняні промінці

Як нещодавно я почув вислів а. п. чехова, за яким окреслюються головні ознаки вихованих людей: вони поважають людську особистість, завжди м'які, ввічливі, поступливі; не брешуть навіть у дрібницях; вони не метушливі; якщо мають у собі талант, то поважають його. але не цей перелік позитивних рис мою увагу. мене вразили подальші рядки: "тут потрібна безперервна денна й нічна праця, вічне читання, штудіювання, тут є цінною кожна година".  це було — як відкриття! бо скільки днів, місяців, років мої батьки старанно і ласкаво виховували в мені ввічливість, чесність, акуратність: саме те, про що йдеться у чеховському вислові. мабуть, без їхньої "школи" мені б зараз було дуже скрутно жити у нашому світі, сповненому змін і суперечливостей. нас вчили казки, вчили вихователі, вчили батьки. але з'ясовується головне — це твоя власна щодення праця над собою, над своєю поведінкою. звісно, важко щомиті контролювати себе, наслідуючи закони народної моралі, бо зараз ці закони сміливо перекреслюються окремими сучасними явищами.  нам говорять про чистоту ідеалів та високу мету, а з телеекранів ми бачимо зовсім інше. душу підносять прекрасні герої шевченка, лесі українки, довженка, ліни костенко, а за порогом стикаєшся з грубістю та байдужістю.  як зуміти не розгубитися, гідно посісти своє місце в суспільстві? мені здається, в цьому може вихованість, що споконвічно цінувалася і поважалася в народі. саме вона рано чи пізно здобути прихильність й довіру людей. вона підкаже безпомилковий вихід із складної ситуації. вона підтримає твою гідність у хвилину випробування. лише у такому разі я зможу поважати себе, водночас викликаючи повагу до себе інших людей.  так я розумію значення вихованості в житті кожної людини. щоб назвати всі ознаки вихованості у сучасному розумінні, не вистачило б, мабуть, декількох аркушів. бо будь-який твій вчинок може свідчити про ступінь вихованості. ось дорогою до школи ти гримнув дверима під'їзду перед самісіньким носом того, хто йшов слідом. ось ти перебіг дорогу перед автомобілем, не зважаючи на того, хто сидить за кермом. ось у школі байдуже пройшов повз малюка, що впав. а ввечері, вже вдома, не помітив маминої втоми й увімкнув голосно музику. начебто, нічого і не трапилось, а ось на душі якось незатишно. це докоряє тобі твоє сумління, твоя забута вихованість, культура.  звісно, я навряд чи зміг би вчинити так, як у наведених прикладах, бо навіть думка про таку поведінку мені неприємна. так, я дуже поважаю культуру і всі її прояви. бо ще академік лихачов писав, що єдине, чим людина відрізняється від тварини, є наявність у людському суспільстві культури. пам'ятаю, як мене приголомшили тоді ці слова! і, може, саме в ту мить я вперше замислився над власною культурою і вихованістю.  я зрозумів, що бути вихованим — це не тільки грамотно наслідувати всі правила етикету, мати ерудицію, бездоганний вигляд тощо. я вважаю, що, перш за все, це — наявність власної внутрішньої культури, яка вкоренилася в кожну твою клітиночку, стала твоїм переконанням. коли інакше ти вже не можеш, просто не вмієш! і я твердо переконаний, що вихованість починається із твоєї поведінки у родині, де, здається, можна не слідкувати за собою. але ж тоді непомітно зітреться межа між культурою і безкультур'ям, а це — перший крок до втрати вихованості, гідності