Сласти коротку розповідь з словами: квітка,розквітнути,квітують,квіточка,квітник

дорога олександро дмитрівно! сьогодні, в „день працівника освіти”, в першу неділю жовтня, я набрала ваш номер і привітала з днем вчителя. ви мені сказали, що зберігаєте всі мої давні вітальні листівки це мене дуже зворушило, защеміло біля а я рідко вам телефоную і не завжди вітаю, бо все чекаю, що будуть кращі часи, що буду успішніша (по загальноприйнятим міркам), переживаю, що потурбую не вчасно, не знаю, що сказати, що бо все, що є найцінніше в людині, у вас є: щирість, чисте слово, мудрість, терплячість, вміння прощати, вміння бачити в людях тільки хороше, ясне. як казав іван франко, „добрий все бачить лиш добре”. у вас усе є ви прийняли біль та випробування від людей та від життя і зуміли залишитись такою ж добросердною, як і раніше.  зараз все можна надрукувати, але чомусь захотілось написати вам на листках у косу лінійку, таких самих, на яких ви червоним виписували мені писані букви, великі та маленькі. вибачте, олександро дмитрівно, що моя каліграфія з тих пір змінилась в гіршу сторону і не заслуговує тепер на гарну оці  пам’ятаєте: у перший клас перемилівської восьмирічки в той рік прийшло 13 учнів. ви були дуже терплячими до нас. з дитячою безпосередністю хтось із учнів запитав, чому ви стали вчителем? ви взяли наші зошити за один край і відпустили їх „відкритим баяном”: зелені, блакитні, жовті, рожеві зошити. ви нам пояснили, що стали вчителем, бо в дитинстві дуже , як ваша вчителька так тримала зошити однією рукою і перераховувала їх іншою. може, це був лише жарт, але чомусь той епізод ще й досі перед очима. звичайно, ви стали вчителем, бо це ваше призначення, ваша доля. не так вже й багато людей виконує своє призначення на цій землі, а вам дуже пощастило – ви знайшли с в о є – отже - життя в д а л о с я!   мало що з того часу залишилось, але пам’ятаю: ми з класом в лісі. травень, чи початок червня, все зелено, діти не змовкають, бігають, кричать. і тут ви запропонували нам зупинитись і трохи . настала тиша. я підняла голову вгору – високі-високі дерева торкалися неба, співали птахи, листя шелестіло від вітерцю, дзичали летючі комашки, пахло зеленню, мохом, пахло лісом. тоді вперше я відчула м и т ь. і вона залишилась зі мною назавжди. з таких миттєвостей і складається наше усвідомленне життя, а все інше – плетиво думок про минуле та майбутнє. так оту, дорогоцінну, теперішню мить ми часто пропускаєви вчите нас не словами, а своїм прикладом. кожен вчитель переймається помилками своїх учнів: як можна писати так криво та неграмотно? як можна так накреслити в зошиті? як можна не вивчити цього правила? не прочитати такого цікавого? аби ж то тільки й помилок, що в кажуть, справжній вчитель хворіє, бо приймає на себе помилки учні простіть, олександро дмитрівно, за мої дозвольте залишатись вашою ученицею, вчитися у вас людяності, милосердю, невибагливості, вдячності, делікатнності, тактовності, терпінню, гарної української мови, істинної інтелігентності, істинної шляхетності.