Вякому вірші куліша виражається осуд народу

До рідного  народу народе без пуття, без чести і поваги,  без правди в письменах, завітах предків диких,  ти, що постав єси з безумної одваги  гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих! єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,  закляв його боян від кражі й чудоядства:   одно воно твого життя міцна основа,  певніша над усі потуги і багатства. це голос праведний до тебе з домовини,  промова душ святих, що марно   в страшенних злигоднях двоїстої руїни…  останню козаки твоїм тріюмфом звали. о варваре сліпий! покинь тріюмфовати,  потуп ся, счервоній од сорома тяжкого:   бо мають всі твої сусіди що назвати  своїм, а ти своїм не назовеш нічого. що не здобув єси мечем серед руїни,  все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:   шукаєш десь іншої вкраїни,  і з материзною ховаєшся мов злодій. на-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,  і зрозумій, який ти азіят мізерний,  розбоєм по світах широких не пишайся,  забудь свій манівець, козацький пролаз темний,  і на культурну путь владимерську вертайся.

Ой веселая весна веснянка (гаївка)   ой веселая весна да звеселила усі гірочки, да не так гірочки, як долиночки, де парубочки збиралися, да на мед-горілку складалися. да клали васильку більше всіх, бо твоя наталка краща за всіх.